Україна в роки Другої світової війни
Українське питання в міжнародній
політиці напередодні Другої світової війни. Наслідки радянсько-німецьких
договорів 1939 р. для українських земель і 23 серпня 1939 р. між СРСР і
Німеччиною було підписано пакт про ненапад, а також
додаткові таємні протоколи. Цей документ увійшов в історію під назвою пакт Ріббентропа — Молотова. Секретними протоколами Польща
поділялася на сфери впливу, радянська територія окупації східних територій
Польщі передбачалася уздовж лінії річок Нарев — Вісла — Сян. 28 вересня 1939 р.
обидва тоталітарні режими підписали договір про дружбу, кордон і
співробітництво, який дещо змінив кордон в окупованій Польщі, приблизно по
лінії річок Західний Буг — Сян. До Німеччини відійшли українські етнічні землі
Лемківщина, Надсяння, Підляшшя, Холмщина.
Початок Другої світової війни. 1 вересня
1939 р. Німеччина напала на Польщу, що поклало початок Другій світовій війні.
Швидко війська окупантів дійшли до Бреста і Львова. 17 вересня 1939 р. — вступ
Червоної армії на територію Західної України, окупацію поліської території
(«визвольний похід») розпочали частини Червоної армії — Український фронт під
командуванням Семена Тимошенка. СРСР офіційно виправдовував свої дії
необхідністю «надати допомогу українцям перед загрозою, що насунулася».
Окупація Червоною армією Галичини,
Волині, Північної Буковини, Хотинщини та Південної Бессарабії. До СРСР було
приєднано понад половину території колишньої Польщі, переважно землі, населені
українцями та білорусами. Для радянського керівництва «збирання» українських
земель не було самоціллю, а лише частиною більш загальних планів убезпечення
західних кордонів СРСР, формою поширення свого впливу в західному напрямі. У
жовтні 1939 р. на Західній Україні було проведено вибори до Народних зборів,
які прийняли декларацію про проголошення радянської влади та з проханням про
возз’єднання з УРСР. 1 листопада 1939 р. — Східну Галичину і Західну Волинь
включено до складу УРСР.
У червні 1940 р. радянські війська
зайняли територію Північної Буковини та Бессарабії. 2 серпня 1940 р.
була створена Молдавська РСР, до якої включені українські етнічні землі
Придністров’я, а територія Північної Буковини та Північної Бессарабії (була
створена Чернівецька область) і Південної Бессарабії (Ізмаїльська область)
включена до складу УРСР. На Волині й Галичині створено ще 6 областей.
Масові політичні репресії 1939-1940 рр.
Наслідки політики радянізації новоприєднаних до УРСР територій. У новостворених
областях негайно розпочалися заходи з радянізації краю:
• формування радянських органів влади, прибуття зі східних районів керівних
кадрів;
• заборона діяльності усіх українських партій і громадських організацій, у
тому числі «Просвіти»;
• експропріація близько 2 тис. промислових підприємств, ліквідація
поміщицького землеволодіння;
• початок колективізації сільського господарства (спочатку поділ землі між
селянами) й індустріалізації;
• розширення мережі українських шкіл, поліпшення медичного обслуговування
(безплатне), зокрема на селі;
• широкомасштабна депортація населення (близько 1,2 мли осіб, понад 10%
людей);
• масові арешти, утиски церкви, особливо УГКЦ, насадження комуністичної
ідеології..
Принесений на багнетах Червоної армії репресивний режим остаточно переконав
західноукраїнське населення в тому, що його майбутнє не в інтеграції у СРСР, а
в творенні незалежної соборної Української держави.
Початок німецько-радянської війни.
Бойові дії в 1941-1942 рр. 22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина разом зі
своїми союзниками напала на СРСР, розпочалася радянсько-німецька війна, яку
радянські історики й ті, хто дотримується подібних поглядів, називають Велика
Вітчизняна війна.
Суть гітлерівського плану
«Барбаросса». Німеччина мала швидко захопити Україну з метою створити вигідний плацдарм,
забезпечити себе ресурсами для дальшого ведення війни.
Мобілізаційні заходи. Запровадження
воєнного стану; створення ДКО на чолі з Й. Сталіним;
• організація мобілізації в Червону армію, з України — близько двох
мільйонів осіб;
• створення загонів народного ополчення з числа добровольців, спорудження
оборонних укріплень;
• організація збору коштів на оборону, перебудова народного господарства на
військовий лад;
• евакуація всього цінного, тактика «випаленої землі», те, що не можна було
вивезти, підлягало знищенню, навіть те, що вкрай необхідне для виживання
населення на окупованій території.
Злочини комуністичного тоталітарного
режиму. В перші місяці німецько-радянської війни НКВС без суду та слідства
розстріляло десятки тисяч в’язнів тюрем у Західній Україні, до того ж загиблі
були знайдені зі слідами численних тортур, жорстоких катувань. Це ще раз
підтвердило нелюдську сутність комуністичного режиму.
Відступ Червоної армії. Окупація України
військами Німеччини та її союзників. На Україну наступала німецька
група армій «Південь», яку очолював Г. Рундштедт. Найбільшою на початку війни
була танкова битва в районі міст Рівне - Дубно - Броди - Луцьк у червні 1941
р., переможцем у якій вийшла Німеччина. Доволі швидко їй вдалося захопити
більшу частину України. Тривалий час оборонялися Київ (11 липня — 19 вересня,
72 дні), Одеса (5 серпня — 16 жовтня, 73 дні), Севастополь (30 жовтня 1941 р. —
4 липня 1942 р., 250 днів). Південно-Західний фронт під командуванням Михайла
Кирпоноса через помилки Й. Сталіна потрапив в оточення, понад 665 тис. бійців і
командирів потрапили в полон, значна частина на чолі з командувачем фронту
загинула. Це була найбільша поразка Червоної армії у цій війні. Ще двох
серйозних невдач радянські війська зазнали в травні 1942 р. під Харковом і на
Керченському півострові. 22 липня 1942 р. німецька армія зайняла Свердловськ,
вся територія України опинилася під нацистською окупацією.
Причини поразок Червоної армії у
1941-1942 рр.:
• репресії влади проти командного складу напередодні війни (лише 7 %
командного складу мали вищу освіту);
• ігнорування численних даних розвідки про підготовку Німеччини до війни з
СРСР;
• недовіра Й. Сталіна до близької агресії Німеччини, оскільки вона воювала
з Великою Британією;
• відсутність наказів армії перебувати у стані готовності до відсічі
агресії, планів оборонної війни;
• тоталітарний характер влади не сприяв проявам ініціативності, що важливо
в умовах війни;
• недостатня обороноздатність СРСР порівняно з Німеччиною.
Нацистський окупаційний режим:
• захопивши Україну, окупанти ліквідували її цілісність. 20 серпня 1941 р.
було утворено райхскомісаріат «Україна» на чолі з Е. Кохом, центр — Рівне;
• Галицькі землі під назвою «дистрикт Галичина» було віднесено до складу
генерал-губернаторства, створеного на території Польщі, центр — Львів, дещо
м’якший режим;
• Одещину, частину Вінниччини та Миколаївщини (землі між Південним Бугом і
Дністром) об’єднали в губернаторство «Трансністрію» під управлінням Румунії,
центр — Одеса;
• північні і східні області (Донбас, Чернігівщина, Сумщина, Харківщина)
утворили «прифронтову зону».
Суть гітлерівського плану «Ост». Установлення «нового порядку» на окупованих територіях передбачалося планом «Ост», розробленим ще в травні 1940 р. Планувалося здійснити таке:
• знищення місцевого населення для звільнення українських земель, щоб
оселилися німецькі колоністи;
• депортація частини населення на роботи в Німеччину (остарбайтери);
• перетворення України в аграрно-сировинний придаток Німеччини, місцевого
населення на рабів;
• інші заходи з пограбування населення та економіки України (зокрема
культурних цінностей).
Нацистський «новий порядок» в Україні:
• масове знищення мирного населення (близько 4 млн
пересічних українців);
• створення системи концтаборів для радянських
військовополонених і цивільного населення;
• особлива жорстокість була виявлена до євреїв, які зазнали Голокосту —
масового знищення, катастрофи (Бабин Яр у Києві й багато інших місць масових
розстрілів, понад два мільйони осіб), близько 220 тис. циганів;
• на роботу в Німеччину в нацистське рабство було вивезено майже 2,5 млн
молодих людей, які стали остарбайтерами;
• вивезення хліба та інших продовольчих товарів, устаткування заводів,
навіть чорнозему;
• збереження колгоспів під новою назвою «ліґеншафти» як зручної системи
викачування продовольства;
• з нашої землі вивезли понад 40 тис. найцінніших творів мистецтва,
історичних реліквій і колекцій;
• запровадження трудової повинності від 18 до 45 років, згодом — від 14 до
65 років;
• становище тих людей, що залишилися під окупацією було надзвичайно
складним, з 1943 р. — деякі зміни. Незначна частина населення пішла на
співробітництво з окупантами, спричинивши колабораціонізм:
• визнання радянською владою військовополонених зрадниками штовхало їх на
співпрацю з ворогом;
• прагнення помститися більшовицькій владі за заподіяні нею злочини;
• часто був єдиним шансом на виживання певної особи та її родини,
пристосування до нових умов життя.
Опір окупантам. Український визвольний
рух. Такий нацистський «новий порядок» викликав рух Опору. В ньому було
дві течії, одна боролася за створення незалежної Української держави, друга
керувалася радянськими гаслами. ОУН на початку війни створила «похідні групи» з
метою організації зі свідомих українців самоуправління на території, звільненої
від більшовицької влади. Уже 30 червня 1941 р. у Львові було проголошено Акт
відновлення Української держави та формування національного уряду — Державного
правління на чолі з Ярославом Стецьком. Однак 15 вересня 1941 р. він і керівник
ОУН-Б, ініціатор проголошення незалежності С. Бандера були ув’язнені в
німецькому концтаборі, де провели три роки. Було арештовано багатьох інших
членів ОУН, а 25 листопада вийшов німецький наказ про страту членів підпілля
ОУН, яке на той час поширилося майже на всю Україну, а в 1942 р. — і на Крим,
Кубань, Східну Україну. У лютому 1942 р. в Києві німецькі окупанти розстріляли
визначну поетесу Олену Телігу, яка належала до ОУН, багатьох її соратників.
Утворення УПА. Ще в 1941 р.
існували організовані ОУН дрібні збройні загони, підпільні групи («похідні
групи»), що мали брати під свій контроль цивільну владу в захоплених
гітлерівцями містах і селах. У 1942 р. їх кількість зросла, загони ставали
більш масовими, особливо на Волині та Поліссі, вони почали об’єднуватися під
єдиним командуванням і отримали назву Українська повстанська армія (УПА). 14
жовтня 1942 р. — день Покрови святої Богородиці, яка вважалася покровителькою
Війська Запорізького, — стало офіційною датою створення УПА. У середині 1943 р.
бандерівці взяли під контроль загони, підпорядковані А. Мельнику й Тарасові
Бульбі (псевдонім Тараса Боровця, який ще в 1941 р. створив збройні загони,
об’єднані в «Поліську Січ»), і розгорнули партизанську війну великими силами.
Їхні масові підрозділи було створено в Галичині, на Поділлі, загони УПА
з’явилися на Київщині та Черкащині. Було сформовано ударні групи під назвами:
УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь. Головним командиром армії став Роман
Шухевич (Тарас Чупринка).
Польсько-український конфлікт. Причини:
• національна політика Польщі на західноукраїнських землях;
• відмова польського емігрантського уряду визнати ідею незалежності
України, співробітничати у боротьбі проти спільного ворога — Німеччини;
• провокації з боку гітлерівців і радянських партизанів.
Волинською трагедією називають взаємне винищення мирного населення поляками
й українцями, складова багатовікового протистояння на Західній Україні,
особливо в 1943 р. на Волині. Жахливі події розпочалися ще восени 1941 р. на
Холмщині та Підляшші, де польська Армія Крайова здійснила масові убивства
мирних українців. Згодом акції поширилися на інші землі, а найбільші жертви з
обох боків сталися у 1943 р. на Волині. Очевидно, винними у трагедії є обидві
сторони, точніше, їхні воєнізовані формування: Армія Крайова та УПА. Лише в
1945 р. вони домовилися не воювати одне з одним, а організувати спільні дії
проти радянських збройних формувань.
Діяльність українського визвольного
руху. Вже навесні 1943 р. цілі райони Волині та Полісся опинилися під
повним чи частковим контролем УПА (наприклад, Колківська республіка), а з осені
1943 р. — те ж саме діялося в Галичині. У липні-листопаді 1943 р. УПА провела
120 боїв, знищивши за неповними даними, 4,5 тис. солдатів та офіцерів і навіть
одного генерала. Крім гітлерівців, УПА довелося вести бої і з радянськими та
польськими партизанами, які не хотіли воювати проти німців єдиним фронтом.
Оскільки УПА, на відміну від руху Опору в Європі та радянських партизанів, не
підтримувала жодна з держав, вона змушена була до гримуватися своєрідної
тактичної лінії, в основі якої лежали збереження та зміцнення власних сил,
намагання поширити свій контроль на якомога більшу частину українських земель,
вичікування слушного моменту для вирішального удару. Отже, УПА спиралася на
сили власного народу. Влітку 1944 р. на Львівщині постала УГВР на чолі з К.
Осьмаком як всеукраїнський орган політичного керівництва національно-визвольним
рухом.
Розгортання радянського партизанського
руху. Діяльність радянських партизанів.
Особливості:
• спочатку взагалі не планувалося існування радянського партизанського
руху, лише літом 1942 р. — штаб;
• першими радянськими партизанами вимушено ставали бійці Червоної армії, що
потрапили в оточення;
• спроби організації руху партизанів належать працівникам спецслужб,
залишених в тилу для диверсій;
• піднесення радянського партизанського руху настало зі створенням у травні
1942 р. Українського штабу партизанського руху (УШПР) на чолі з Т. Строкачем.
Найбільші загони були створені у Чернігівській і Сумській областях.
Найвідоміші партизанські керівники двічі Герої Радянського Союзу Сидір Ковпак,
Олексій Федоров, Герої Радянського Союзу М. Наумов, О. Сабуров, Я. Мельник та
інші. Згодом вони робили глибокі рейди на Захід, отримуючи завдання боротися із
частинами УПА. Під час Курської битви радянські партизани провели операцію
«Рейкова війна», знищивши чимало ворожих ешелонів, не даючи змоги перекидати
резерви на фронт. У багатьох містах і селах діяли радянські підпільники. Широко
відомі організації «Партизанська іскра» на Миколаївщині, «Молода гвардія» в
Краснодоні на Луганщині тощо. Партизанські загони виснажували війська
окупантів, зробили свій вагомий внесок у перемогу над нацистами, були справжнім
другим фронтом.
Бойові дії 1942-1943 рр. Вигнання з
України нацистських загарбників почалося в ході Сталінградської битви. 18
грудня 1942 р. Червона армія зайняла перший український населений пункт — село
Півнівка Ворошиловградської (тепер Луганської) області. Широкомасштабне
вигнання ворога з території України розпочалося після перемоги Червоної армії в
Курській (Орловсько-Курській) битві (липень-серпень 1943 р.), яка завершилася
взяттям Червоною армією Харкова.
Вигнання німецьких військ та їхніх
союзників з Правобережної та Південної України. Радянські
війська швидко наблизились до Дніпра і форсували його, хоча німецькі укріплення
(«Східний вал») були досить міцними. Битва за Дніпро (серпень-грудень 1943 р.)
закріпила ініціативу за Червоною армією. В ході цієї битви 6 листопада 1943 р. радянські
війська І Українського фронту (командувач М. Ватутін) вступили до Києва,
зазнавши значних невиправданих втрат, використовуючи «чорносвитників», оскільки
виконували наказ Й. Сталіна взяти місто до більшовицького свята «за будь-яку
ціну». У січні-лютому 1944 р. в Корсунь-Шевченківській операції радянські
війська оточили й знищили чимале угруповання ворога, цю битву ще називають
«Сталінград на Дніпрі». Відкрився шлях для визволення Правобережної та Західної
України.
Депортація кримських татар та інших народів
Криму (травень 1944 р.). У квітні-травні 1944 р. Червона армія успішно
здійснила Кримську наступальну операцію. Після цього все кримськотатарське
населення (близько 240 тис.) було звинувачене в колабораціонізмі й депортоване
в Середню Азію (це спростовують хоча б подвиги пілота Амет-Хана Султана). Така
ж доля спіткала грецьке, вірменське і болгарське населення. Майже половина
виселених Загинула.
Завершення бойових дій на території
України. В другій половині 1944 р. радянські війська здійснили Львівсько-Сандомирську
(липень 1944 р.), Яссько-Кишинівську (серпень 1944 р.) і Карпатсько-Ужгородську
(вересень-жовтень 1944 р.) наступальні операції. 8 жовтня 1944 р. звільнено с.
Лавочне тодішньої Дрогобицької області — останнє на території УРСР, а 28 жовтня
1944 р. зі всієї території України (разом із Закарпаттям) нацистські окупанти
були вигнані.
Українці у військових формуваннях держав
Об’єднаних Націй. Багато українців билося з ворогом у лавах європейського руху Опору
(наприклад, Василь Порик). Українські фронти, разом з бійцями й офіцерами інших
радянських фронтів та місцевими силами Опору, внесли значний вклад у визволення
європейських країн і остаточний розгром нацистської Німеччини. Зокрема вони
брали участь у вигнанні гітлерівських військ з Польщі, Румунії, Болгарії,
Югославії, Угорщини, Чехословаччини, Австрії, у заключній операції війни —
Берлінській битві. 16 квітня війська 1-го Білоруського і 1-го Українського
фронтів почали Берлінську наступальну операцію, яка закінчилася 2 травня
капітуляцією берлінського угруповання. У числі 589 воїнів 23 національностей,
удостоєних за взяття Берліна найвищої нагороди — звання Героя Радянського
Союзу, було 108 українців, багато тисяч одержали ордени і медалі СРСР. Прапор
перемоги над рейхстагом серед трійці героїв підняв і українець О. Берест. Повна
перемога над Німеччиною настала 8 травня 1945 р., коли було підписано акт про
її капітуляцію. 9 травня 1945 р. стало Днем перемоги над нацизмом у Другій
світовій війні.
Завершення Другої світової війни. З розгромом
Японії 2 вересня 1945 р. закінчилася Друга світова війна (капітуляцію від СРСР
приймав українець К. Дерев’янко). Головні нацистські злочинці та їхня ідеологія
були засуджені на Нюрнберзькому процесі (1945-1946 рр.).
Внесок українського народу в перемогу
над нацизмом. Культура й духовність, особливості в період війни.
• Україна в загальну перемогу внесла величезний вклад. У складі Червоної
армії воювало близько 7 млн мешканців України, загинуло 4 млн;
• серед командувачів фронтами було чимало українців: С. Тимошенко, М.
Кирпоніс, Р. Малиновський, І. Черняхівський, А. Єременко, багато командувачів
армій та інших осіб командного складу;
• пілот Іван Кожедуб був тричі
удостоєний звання Героя Радянського Союзу, 32 особи — двічі Герої;
• перемогу над гітлерівцями українці наближали також своєю героїчною працею
в радянському тилу;
• свій внесок зробили і діячі культури: учений-фізик Є. Патон (автоматичне
дугове зварювання під флюсом), лікар М. Стражеско, фізіолог О. Богомолець
(сироватка для лікування ран), біохімік О. Палладін (препарат для прискорення
згортання крові), поети П. Тичина, М. Рильський, В. Сосюра (вірш «Любіть
Україну»), письменник і кінорежисер О. Довженко («Україна в огні»),
письменник-емігрант і політичний діяч Іван Багряний (роман
«Тигролови»), співачка Зоя Гайдай, хоровий диригент Г. Верьовка і багато інших.
Українське питання на Тегеранській,
Ялтинській і Потсдамській конференціях. Належність Західної України
розглядали лідери СРСР, США та Великої Британії на своїх зустрічах, зокрема в
Тегерані вирішили, що кордон між СРСР і Польщею після війни пройде приблизно
згідно з лінією Керзона. Остаточно це питання розв’язане в Ялті. Були здійснені
масові переселення українців і поляків стосовно цієї лінії. Ще раз це питання
порушувалося в Потсдамі, але українські землі Закерзоння (Лемківщина, Надсяння,
Підляшшя, Холмщина) залишилися у складі Польщі.
Ціна війни. Основні результати та
наслідки війни для України й українського народу:
• у цій війні Україна втратила близько 8 млн осіб, п’яту частину населення;
• понад 10 млн мешканців залишилися без даху над головою. Було зруйновано
близько 700 міст, 30 тис. сіл, понад 16 тис. промислових підприємств,
матеріальні збитки становили 42 % від усіх збитків СРСР.
Попри всі негаразди та величезні жертви, участь українського народу в
Другій світовій війні дала потужний поштовх його національній консолідації,
згуртуванню як сучасної європейської нації. Відчуття причетності до Великої
Перемоги зміцнювало самоповагу, сприяло загальнонаціональному піднесенню.
Хронологічний довідник
1939 р., 23 серпня — підписання
договору про ненапад між СРСР і Німеччиною (пакт Молотова — Ріббентропа). Поділ
сфер впливу в Європі. Зах. Україна визнана сферою впливу СРСР до річок Вісла —
Нарев — Сян.
1939 р., 1 вересня — напад
нацистської Німеччини на Польщу. Початок Другої св. війни, в якій українці
брали участь з перших днів (у складі польської армії).
1939 р., 17 вересня — перехід
Червоною армією польсько-радянського кордону, захоплення Галичини та Волині
військами Укр. фронту під командуванням Семена Тимошенка. Початок радянізації
Зах. України.
1939 р., 28 вересня — «Договір про
дружбу та державний кордон» між СРСР і Німеччиною. Уточнення кордонів. Під
гітлерівською окупацією залишилися Холмщина, Лемківщина, Надсяння, Підляшшя (12
жовтня увійшли до складу Ген. губ.).
1939 р., 22 жовтня — проведення під
пильним контролем нової влади виборів до Нар. зборів Зах. України.
1939 р., 26-28 жовтня — ухвала Нар.
зборами Зах. України у Львові Декларації про входження краю до складу СРСР,
включення Зах. України до складу УРСР.
1939 р., 1-2 листопада — сесія
Верховної Ради СРСР ухвалила закон про включення Зах. України до складу СРСР і
возз’єднання її з УРСР.
1940 р., 10 лютого — перший етап
депортацій у Зах. Україні, який охопив понад 220 тис. осіб. За рік з території
Зах. України і Зах. Білорусії депортовано близько 1,2 млн осіб, або понад 10%.
Надзвичайна конференція прихильників С. Бандери у Кракові. Розкол ОУН і
утворення рев. фракції ОУН (ОУН-Б) на чолі зі С. Бандерою. Ін. частина ОУН
стала позначатися ОУН-М.
1940 р., 26 червня — Указ Президії
Верховної Ради СРСР «Про перехід на 8-годинний робочий день, на семиденний
робочий тиждень, заборону самовільного залишення робітниками та службовцями
підприємств і установ». Мілітаризація праці в умовах Другої св. війни.
1940 р., 28-30 червня — захоплення
Радянським Союзом Бессарабії та Північної Буковини. Румунія під тиском СРСР без
опору залишила ці землі.
1940 р., 2 серпня — ухвалення
сесією Верховної Ради СРСР законів про перетворення Молдавської АРСР на
Молдавську РСР і про включення Пн. Буковини, а також Хотинського, Ізмаїльського
й Аккерманського повітів Бессарабії до складу УРСР.
1941 р., січень — львівський
процес над 59-ма членами ОУН. 42 особи, у тому числі 11 дівчат, засуджені до
смертної кари.
1941 р., 22 червня — напад
Німеччини та її сателітів на СРСР. Знищення на аеродромах понад 1200 рад.
бойових літаків.
1941 р., 23-29 червня — найбільша
танкова битва початкового періоду війни в районі Луцьк — Броди — Рівне — Дубно.
Величезні втрати рад. танкістів. Нім. наступ дещо загальмувався.
1941 р., 30 червня — проголошення у
Львові «Акту відновлення Української держави». Головою Українського Держ.
правління (уряду) обрано Ярослава Стецька.
1941 р., 5 липня — арешт у
Кракові С. Бандери, у вересні 1941 р. поміщений у концтабір Заксенгаузен, де
перебував три роки.
1941 р., 9 липня — уряд Я.
Стецька розігнаний нім. владою, а він сам арештований.
1941 р., 11 липня - 19 вересня (7 липня
- 26 вересня) — оборона Києва рад. військами Пд.-Зах. фронту на чолі з Михайлом
Кирпоносом. Скувала чимало сил ворога.
1941 р., 1 серпня — включення
Німеччиною окупованої Галичини до складу Ген. губ. (дистрикт Галичина).
1941 р., 5 серпня - 16 жовтня — оборона Одеси
Червоною армією. Одеський оборонний район очолював Іван Петров. Нім. та рум.
війська взяли місто, коли більшість рад. частин переправили на оборону
Севастополя.
1941 р., 19 серпня — на підставі
нім.-рум. договору територія між Дністром і Пд. Бугом (т. зв. Трансністрія)
перейшла у володіння Румунії.
1941 р., 20 серпня — створення на
окупованих Німеччиною землях райхскомісаріату «Україна» на чолі з Еріхом Кохом,
центр — Рівне.
1941 р., серпень — Тарас Бульба
(Боровець) організував укр. збройні загони під назвою «Поліська Січ» з центром
в Олевську (Житомирщина).
1941 р., 22-26 вересня — оточення і
розгром рад. військ Пд.-Зах. фронту під командуванням М. Кирпоноса на
Полтавщині. Понад 665 тис. вояків потрапило в полон до ворога. Найбільша
поразка Червоної армії.
1941 р., 30 жовтня - 1942 р., 4 липня — оборона
Севастополя рад. збройними силами під командуванням І. Петрова. Весь Крим
окупували гітлерівські війська.
1941 р., 3 листопада — агенти НКВС
знищили в Києві Успенський собор Києво-Печерської лаври (відбудований за часів
незалежної України).
1941 р., 25 листопада — наказ
гітлерівського командування про арешт і страту членів оунівського підпілля.
1941 р., 25 грудня - 1942 р., 2 січня —
Керченсько-Феодосійська десантна операція рад. військ, очищення від ворога
Керченського півострова.
1942 р., 13 лютого — початок
масового примусового вивозу українців з центр. і сх. земель на роботу до
Німеччини (так звані остарбайтери: в 1942-1944 рр. — близько 2,3 млн осіб).
1942 р., 21 лютого — розстріл О.
Теліги разом з іншими членами оунівського підпілля у Бабиному Яру.
1942 р., березень-квітень — початок
формування на Волині під загальним керівництвом М. Лебедя УПА — укр.
військ.-політ. формувань ОУН-Б.
1942 р., 12-29 травня — Харківська
битва (операція під Барвінковим і Лозовою). Оточення значної частини військ
Пд.-Зах. фронту під командуванням С. Тимошенка. Близько 240 тис. рад. бійців
потрапило в полон.
1942 р., 15 травня — поразка рад.
військ Кримського фронту під командуванням Д. Козлова на Керченському
півострові. Втрати Червоної армії становили понад 200 тис. вояків.
1942 р., 30 травня — створення
Центр. штабу партизанського руху на чолі з Пантелеймоном Пономаренком.
Прагнення радянського командування налагодити централізоване керівництво
партизанським рухом.
Створення Українського штабу партизанського руху (УШПР) на чолі з Т.
Строкачем.
1942 р., 22 липня — рад. війська
залишили Свердловськ. Вся Україна опинилася під гітлерівською окупацією.
1942 р., 28 липня — наказ № 227
(наказ «Ні кроку назад!»), підписаний Й. Сталіним. Закладено основи
терористичних методів управління тоталітарної держави власною армією.
1942 р., 30 вересня - 1943 р., січень — діяльність
підпільної організації «Молода гвардія» в Краснодоні.
1942 р., 14 жовтня — офіційно
прийнята дата створення на Волині Української повстанської армії. Діяла на
Правобережній і Західній Україні. Наприкінці 1943 р. УПА очолив Роман Шухевич.
1942 р., 19 листопада — початок
контрнаступу рад. військ під Сталінградом, закінчився 2 лютого 1943 р. повним
розгромом 330-тис. угруповання ворога.
1942 р., 18 грудня — вступ рад.
військ у межі України. Першим було звільнено с. Півнівка Міловського р-ну
Ворошиловградської (тепер Луганської) обл.
1943 р. 16 лютого — рад. війська
вибили гітлерівців з Харкова.
1943 р., 15 березня — нім. війська
знову захопили Харків.
1943 р., 2 травня — УПА в ході
операції знищила нім. генерала Віктора Лютце.
1943 р., 12 червня — початок жовтня — Карпатський
рейд партизанського з’єднання під командуванням С. Ковпака. Рад. партизани
порушили домовленість з УПА і 1 серпня були розбиті ними під Делятином.
1943 р., 5 липня - 23 серпня — Курська битва.
Її закінченням вважається взяття Харкова Червоною армією 23 серпня. Створено
сприятливі умови для звільнення Лівобережжя.
1943 р., 3 серпня -15 вересня — «Рейкова
війна», велика операція рад. партизанів для надання допомоги Червоній армії.
1943 р., 7-8 серпня — роззброєння
відділами УПА частин ОУН(М). Більша частина прихильників А. Мельника влилася в
УПА.
1943 р., 13 серпня - 22 вересня — Донбаська
операція військ Пд.-Зах. та Пд. фронтів. Взяття Харкова (23 серпня) і Сталіна
(нині Донецьк, 8 вересня).
1943 р., 18 серпня — УПА роззброїла
частини УНРА. Перехід збройних загонів Т. Боровця (Бульби) під контроль УПА.
1943 р., 21-25 серпня — III
Надзвичайний великий збір ОУН-Б. Вироблення соціально-економічної платформи
о-ції, дем. принципів у політ. сфері, що свідчить про політ. еволюцію ОУН.
1943 р., 25 серпня — 23 грудня — битва за
Дніпро. Рад. війська, хоча й зазнали значних втрат, завдали ворогові важкої
поразки. Створення умов для наступу на Правобережну та Зах. Україну.
1943 р., серпень — визначення
остаточної структури УПА. Поділ за терит. ознакою: УПА — Північ, УПА — Захід,
УПА — Південь. Проголошення тактики б-би на два фронти — проти рад. влади та
гітлерівців.
1943 р., 6 листопада — вигнання
нацистів з Києва військами І Укр. фронту під командуванням Миколи Ватутіна.
1943 р., 21-22 листопада — ОУН провела в
Житомирській області під охороною УПА конференцію поневолених народів Сх. Європи
й Азії. Намагання створити Антибільшовицький блок народів.
1943 р., листопад — Й. Сталін
заборонив друкувати кіноповість О. Довженка «Україна в огні» та знімати фільм
за нею.
1944 р., 24 січня - 17 лютого —
Корсунь-Шевченківська битва («Сталінград на Дніпрі»). Оточення і розгром
80-тис. нім. угруповання.
1944 р., 27 січня - 11 лютого — Рівне-Луцька
наступальна операція Червоної армії, у ході якої війська І Укр. фронту взяли
Рівне та Луцьк (2 лютого).
1944 р., 28 січня - 1 лютого — Верховна Рада
СРСР ухвалила закон про перетворення Наркомату закордонних справ із
загальносоюзного на союзно-республіканський.
1944 р., 4 березня — Верховна Рада
УРСР ухвалила закон про утворення Народного комісаріату закордонних справ
республіки. Наркомом став Дмитро Мануїльський.
1944 р., 4 березня - 17 квітня — війська І Укр.
фронту здійснили успішну Проскурівсько-Чернівецьку операцію.
1944 р., 8 квітня - 12 травня — Кримська
наступальна операція радянських військ IV Українського фронту. Вигнання ворога
з Криму.
1944 р., 10 квітня — війська III
Укр. фронту вибили ворога з Одеси в ході Одеської наступальної операції (26
березня - 14 квітня).
1944 р., 18 травня — депортація
кримськотатарського населення (близько 240 тис. осіб, переважно жінки та діти)
з території Криму у сх. p-ни СРСР.
1944 р., 27-28 червня — масова
депортація з Криму болгар, вірменів, греків у сх. p-ни країни.
1944 р., 11-15 липня — формування
Української головної визвольної ради (УГВР) на чолі з Кирилом Осьмаком.
Почалося з січня 1944 р. Остаточно організована в лісах під Самбором. Орган
укр. влади на звільненій від окупантів території.
1944 р., 13 липня — 29 серпня —
Львівсько-Сандомирська операція рад. військ. Рад. армія зайняла зах. Обл.
України та увійшли в пд. p-ни Полиці.
1944 р., 27 липня — взяття військами
І Укр. фронту Львова, Перемишля та Станіслава (тепер Івано-Франківськ).
1944 р., 8 вересня - 28 жовтня —
Карпатсько-Ужгородська стратегічна наступальна операція рад. військ. Червона
армія зайняла Закарпаття (Ужгород — 27 жовтня).
1944 р., 28 жовтня — вигнання
гітлерівців із Закарпаття. Повне й остаточне вигнання нацистів та їх союзників
з території України.
1944 р., 26 листопада — перший з’їзд
делегатів Нар. комітетів Закарпатської України в Мукачевому ухвалив маніфест
про возз’єднання Закарпатської України з рад. Україною.
1945 р., 30 січня — «атака
століття». Рад. підводний човен під командуванням Олександра Маринеска потопив
біля Данцига (Ґданськ) німецький суперлайнер «Вільгельм Густлофф»; понад 6600
жертв.
1945 р., 8 травня — підписання
капітуляції нацистської Німеччини. Закінчення війни в Європі. 1945 р., 9 травня
— проголошення Й. Сталіним Дня Перемоги над нацистською Німеччиною.
1945 р., 2 вересня — підписання
капітуляції Японії. Закінчення Другої св. війни.
Персоналії
Багряний Іван (спр. Лозов’яга,
зросійщене Лозов’ягін; 2.10.1906, с. Куземин Охтирського пов. Харківської губ.,
тепер Охтирського р-ну Сумської обл. — 25.08.1963, Новий Ульм, ФРН) — видатний
поет, прозаїк, публіцист, гром.-політ. діяч. Навчався у Київському худ. ін-ті
(1926-1928). Б. належав до літ. об’єднання «Марс». Уже перші твори (іст. роман
у віршах «Скелька», 1929, зб. віршів «В поті чола», роман «Марево») зазнали
критики. 16.04.1932 Б. арештований, відбув ув’язнення, згодом — ще раз. Це
частково відображено в романах «Тигролови» (ін. назва — «Звіролови», 1944),
«Сад Гетсиманський» (1950), драмі «Морітурі» (1947). Під час нім. окупації
працював художником в охтирському театрі, друкувався у пресі, 1943-1944 брав
участь у підпіллі ОУН та УПА. 1945 у Зах. Німеччині організував Укр. рев.-дем.
партію. Вел. відгук отримав памфлет «Чому я не хочу вертатись до СРСР?». Б. у
післявоєнний період перевидав частину поезій під назвою «Золотий бумеранг»
(1946), написав повісті «Огненне коло» (1953) і «Людина біжить краєм прірви»,
роман «Буйний вітер» (тт. 1-2, 1953, 1957), п’єси «Розгром» і «Генерал» (обидві
— 1948), казки для дітей та ін. Творчість Б. дістала широкий розголос у світі.
Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1992) за романи «Сад Гетсиманський»,
«Тигролови».
Бандера Степан (1.01.1909, с.
Старий Угринів Калуського пов. на Станіславщині, тепер Калуського р-ну
Івано-Франківської обл. - 15.10.1959, Мюнхен, ФРН) — визначний політ. діяч,
один з лідерів укр. нац.-визв. руху 30-50-х рр. XX ст. У Кракові (Польща)
10.02.1940 створив і очолив рев. провід ОУН (ін. назва — ОУН(Б)). На поч.
рад.-нім. війни 1941-1945 ставить завдання відновлення укр. державності, яке
було проголошено у Львові 30.06.1941 Ярославом Стецьком. 6.07.1941 Б. був
заарештований нім. окупаційними властями за відмову скасувати Акт відновлення
Укр. держави, три роки провів у концтаборі Заксенгаузен, двоє його братів
загинули 1942 в таборі смерті Аушвіц (Освенцим). Після Другої св. війни мешкав
у Зах. Німеччині й Австрії, очолював Закордонні частини ОУН (з певною перервою).
Загинув від рук рад. агента Богдана Сташинського. Б. — автор декількох праць,
зокрема «Перспективи Української Національної Революції» (1958). Герой України
(2010).
Берест Олексій (9.03.1921, с.
Горяйстівці, тепер Охтирського р-ну Сумської обл. - 4.11.1970, Ростов-на-Дону,
РФ) — лейтенант Червоної армії, що встановив, разом з М. Єгоровим та М.
Кантарією, Прапор перемоги на даху нім. рейхстагу о 21.50 30 квітня 1945. Герой
України (2005).
Бульба Тарас (Тарас Боровець;
9.03.1908, с. Бистричі Рівненського пов. Волинської губ., нині Березнівського
р-ну Рівненської обл. - 15.05.1981, Торонто, Канада) — політ. і військ. діяч.
Деякий час працював муляром. 1930 заснував о-цію. Укр. нац. відродження, кілька
разів був арештований, 1934-1935 перебував у польському концтаборі Береза
Картузька. На поч. рад.-нім. війни сформував і очолив партизанські відділи
Поліської Січі в Олевську (Житомирська обл.). У березні-квітні 1943 вів
переговори з штабом УПА-Північ, однак пропозицію про входження його відділів в
єдиний повстанський рух Б. відхилив. У липні 1943 перейменував очолювані ним
загони в Укр. нар.-рев. армію і створив спільно з І. Мітрингою Укр. нац.-дем.
партію. 18-19.08.1943 УНРА була роззброєна частинами УПА. Наприкінці 1943
заарештований гестапо у Варшаві та ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен,
звільнений у вересні 1944. З 1948 жив у Канаді. Автор спогадів «Армія без
держави».
Ватутін Микола (16.12.1901, с.
Чепухіно Воронезької губ., тепер Білгородська обл. у РФ - 15.04.1944, Київ) —
рад. воєначальник. Закінчив Моск. військ. академію ім. М. Фрунзе (1929). В.
займав посади начальника штабу Київського особливого військ. округу
(1938-1940), заст. начальника генштабу СРСР (1940-1941). З поч. рад.-нім. війни
брав у ній активну участь. 14.07.1942 призначений командувачем Воронезького
фронту. Під час Сталінградської битви В. командував Пд.-Зах. фронтом. Вміло
командував військами Воронезького фронту під час Курської битви. Як командувач
військ 1-го Укр. фронту (від жовтня 1943) брав участь у проведенні Київської
наступальної операції, Корсунь-Шевченківської операції та ін. 29.02.1944 під
час виїзду у війська генерал армії В. був поранений бійцями УПА, через півтора
місяця помер. Герой Рад. Союзу (1965).
Гітлер Адольф (20.04.1889,
Браунау, Австро-Угорщина, тепер Австрія - 30.04.1945, Берлін) — нім. політ.
діяч. Не закінчив середньої школи і не зміг вступити до Віденської AM. 1913
переїхав до Німеччини. А. — учасник Першої св. війни. 1921 очолив нацистську
партію, 1933 став канцлером Німеччини, наступного року прийняв титул «фюрер»
(вождь). Г. — один з найголовніших винуватців Другої св. війни та нацистських
злочинів до і під час неї. Різко негативно ставився до будь-яких спроб
створення незалежної чи автономної Укр. держави. Расові теорії Г. призвели до
проведення політики геноциду проти українців, ін. слов’ян, євреїв тощо.
29.04.1945 одружився з Євою Браун, наступного дня разом з нею покінчив життя
самогубством.
Дерев’янко Кузьма (14.11.1904, с.
Косенівка, нині Уманського р-ну Черкаської обл. - 30.12.1954, Москва) — укр.
рад. військ. діяч, генерал-лейтенант, приймав від СРСР капітуляцію Японії
2.09.1945. Герой України (2007).
Довженко Олександр (10.09.1894, с.
Сосниця, нині Чернігівська обл. - 25.11.1956, Москва) — видатний кінорежисер,
письменник, гром. діяч, художник. Під час Другої св. війни Д. написав визначні
кіноповісті «Україна в огні» та «Повість полум’яних літ», різко критиковані
режимом, зняти фільми за ними йому не вдалося. Держ. (Сталінські) премії СРСР
1941, 1949. Завершальні кіноповісті — «Зачарована Десна» (1955) і «Поема про
море» (1956, Ленінська премія, 1959). Величезне значення для розуміння творчої
спадщини Д. має «Щоденник» митця.
Кирпоніс Михайло (Кирпонос;
21.01.1892, с. Вертіївка, тепер Ніжинського р-ну Чернігівської обл. -
20.09.1941, урочище Шумейки Лохвицького р-ну Полтавської обл., перепохований у
Києві) — відомий рад. воєначальник. Учасник Першої і Другої св. війн. Закінчив
Московську військ. академію ім. М. Фрунзе (1927). К. відзначився у
радянсько-фінській війні 1939-1940, Герой Рад. Союзу (1940). Від лютого 1941 —
командувач Київського особливого військ. округу, з поч. рад.-нім. війни —
командувач Пд.-Зах. фронтом. Загинув під час прориву з оточення.
Ковпак Сидір (6.06.1887, с.
Котельва Полтавської губ., тепер районний центр Полтавської обл. - 11.12.1967,
Київ) — рад. військ. і держ. діяч. Учасник Першої св. і громадянської війн, під
час рад.-нім. війни — командир Путивльського (Сумщина) партизанського загону,
згодом з’єднання, що здійснило рейд на Правобережну Україну (1942-1943), у
Карпати (червень-жовтень 1943), вело бої з нім. окупантами і УПА. Генерал-майор
(1943). З 1946 К. — депутат Верховної Ради УРСР, 1947-1967 — заст. її голови.
Автор спогадів «Від Путивля до Карпат». Двічі Герой Рад. Союзу (1942, 1944).
Кожедуб Іван (8.06.1920, с.
Ображіївка, тепер Шосткинського р-ну Сумської обл. - 8.08.1991, Москва) — рад.
військ. діяч. Учасник Другої св. війни, де відзначився як пілот, здійснивши 330
бойових вильотів, збивши 62 літаки ворога (у тому числі один реактивний). Брав
участь у Корейській війні (1950-1953), влада КНР пропонувала поховати К. у їх
країні. Закінчив Військово-повітряну академію (1949), Академію генштабу (1956).
Генерал-полковник авіації (1970). Тричі Герой Рад. Союзу (1944, 1944, 1945).
Мельник Андрій (12.12.1890, с.
Воля Якубова Дрогобицького пов., тепер Львівська обл. - 1.11.1964, Клерво,
Велике герцогство Люксембург, похований у місті Люксембург) — визначний військ.
і політ. діяч. Після загибелі Є. Коновальця 11.10.1938 став головою проводу
ОУН, 1940 після розколу очолив одну з фракцій о-ції. У роки Другої св. війни М.
послідовно відстоював ідею незалежності України, за що потрапив під арешт, а з
26.02.1944 був ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен. Після звільнення 1945 жив
у Німеччині та Люксембурзі, обраний довічним головою проводу ОУН
(мельниківців). 1957 висунув ідею створення св. конгресу, реалізовану 1967,
сприяв консолідації укр. емігрантських сил.
Ольжич Олег (спр. Кандиба;
8.07.1907, Житомир - 10.06.1944, Заксенгаузен, Німеччина) відомий поет, політ.
діяч, археолог і публіцист. Син визначного поета О. Олеся (Кандиби). Емігрував
1923 разом з батьками до Чехо-Словаччини. 1924-1929 навчався у Карловому ун-ті
Праги, на літ.-іст. ф-ті Укр. пед. ін-ту, вивчав археологію в УВУ (1930-1931
був у ньому асистентом кафедри археології). О. 1930 захистив докторську
дисертацію «Неолітична кераміка Галичини». Опублікував ряд праць з археології й
антропології, 1938 читав лекції у Гарвардському ун-ті (США). З 1929 — член ОУН.
1938-1939 брав активну участь у становленні державності Карпатської України і
збройній б-бі з угорськими загарбниками. На поч. рад.-нім. війни переїхав в
Україну, налагоджував підпільну мережу ОУН(М). У травні 1942 Почаївська (нині
Кременецький р-н Тернопільської обл.) конференція ОУН(М) обрала О. заступником
А. Мельника і головою проводу на укр. землях, у січні 1944 він став головою
проводу після арешту провідника. 25.05.1944 арештований гестапо у Львові,
загинув у концтаборі під час чергового допиту. З поч. 30-х рр. О. заявив про
себе як талановитий і самобутній поет. Автор поет. зб. «Рінь» (1935), «Вежі»
(1940), посмертно видані «Підзамче» (1946), «Поезії» (1956), «Величність»
(1969).
Осьмак Кирило (9.05.1890,
Шишаки, нині Полтавська обл. - 16.05.1960, Владимир, тепер РФ) — гром.-політ.
діяч. Закінчив Моск. с-г ін.-т. Член УЦР, за що кілька разів арештований у часи
більшовицької влади. 1944 О. обраний президентом УГВР. Через кілька місяців
арештований, загинув в ув’язненні.
Патон Євген (4.03.1870,
Ніцца, Франція - 12.08.1953, Київ) — визначний учений у галузі мостобудування і
зварювання. Закінчив Дрезденський політехнічний ін-т ((Німеччина, 1894),
Петербурзький ін-т інженерів шляхів сполучення (1896). П. — проф. Київського
політехнічного ін-ту (1904-1939), засновник і директор Ін-ту електрозварювання
АН УРСР (1934, названий після смерті його іменем). Академік ВУАН (з 1929),
віце-президент АН УРСР (1945-1952). 1942 «шви П.» надійно скріплювали броню
танків Т-34. Автор 402 наук. праць, зокрема підручників з мостобудування (його
іменем названий суцільнозварний міст через Дніпро у Києві), оригінальних
проектів мостів і шляхопроводів. П. — основоположник вітчизняної школи
зварювання металів. Держ. премія СРСР (1941). Герой Соц. Праці (1943).
Порик Василь (17.02.1920,
Соломирка, нині с. Порик Вінницької обл. - 22.07.1944, Аррас, Франція) —
військовик, лейтенант, учасник руху Опору, командир партизанського загону,
загинув. Герой Рад. Союзу (1964).
Стецько Ярослав (псевд. З.
Карбович, Є. Орловський, Б. Озерський та ін.; 19.01.1912, Тернопіль -
5.07.1986, Мюнхен, ФРН) — визначний політ. і держ. діяч. Чоловік Ярослави
Стецько. Вивчав право і філософію у Краківському (Польща) і Львівському ун-тах.
Член ОУН, 1934-1937 був ув’язнений польською владою. Підтримував політ. лінію
С. Бандери, з 1941 — його заст. 30.06.1941 за дорученням проводу ОУН(Р)
проголосив у Львові Акт відновлення самостійності України і очолив укр. уряд —
Укр. Держ. Правління. 12.07.1941 арештований нацистами, з вересні 1941 до
вересня 1944 перебував у концтаборі Заксенгаузен (Німеччина). Був одним з
ініціаторів створення 34 ОУН. 1946-1986 С. очолював Антибільшовицький блок
народів. 1968-1986 — голова проводу ОУН (Р). Автор книг «30 червня 1941»
(1967), «Українська визвольна концепція» (1987) та ін.
Султан Амет-Хан (25.10.1920,
Алупка, нині АРК - 1.02.1971, Моск. обл., РФ), пілот, нац. герой
кримськотатарського народу. Під час війни збив 30 літаків противника, двічі
Герой Рад. Союзу (1943, 1945). Згодом С. — підполковник, заслужений
льотчик-випробувач СРСР. Загинув при виконанні випробувального польоту.
Теліга Олена (дів. —
Шовгенова; 21.07.1906, с. Іллінське побл. Москви - 21.02.1942, Київ) — видатна
поетеса, політ. діячка. Батько — відомий учений-професор, хрещеною була
визначна рос. поетеса З. Гіппіус. 1917 родина переїхала у Київ, 1920 батько
емігрував (деякий час працював у Раді Нар. Міністрів УНР), 1923 майбутня
поетеса з матір’ю переїхала в Польщу, 1924 — Чехо-Словаччину. 1926 вийшла заміж
за сотника армії УНР М. Телігу. Навчалася на іст.-філол. ф-ті Укр. пед. ін-ту
ім. М. Драгоманова (1925-1929). 1929-1939 Т. працювала вчителькою в укр. школі
(Варшава). 1932 вступила в ОУН, з 1940 — в ОУН(М). У жовтні 1941 вирушила з
похідними групами ОУН до Києва, організувала Спілку укр. письменників,
редагувала літературно-мистецький додаток до газети «Українське слово» —
«Литаври». 7.02.1942 разом з чоловіком арештована і розстріляна у Бабиному Яру.
Посмертно видано зб. віршів «Душа насторожі» та «Прапори Духа». Найповніше
зібрання творів Т. видано у Парижі (1977). Уперше в Україні видано твори
поетеси у Рівному під назвою «Найгостріше слово — Україна» (1992).
Черняхівський Іван (Черняховський;
29.06.1906, с. Оксанина Київської губ., тепер Уманського р-ну Черкаської обл. -
18.02.1945, Мельзак, нині Польща, похований у Вільнюсі, перепохований у Москві)
— рад. військ. діяч. Закінчив Військ. академію механізації і моторизації
Червоної армії (1936). Ч. — один з найталановитіших і наймолодших командувачів
арміями і фронтами. Війська під його командуванням успішно билися з ворогом у Київській,
Житомирсько-Бердичевській, Рівенсько-Луцькій, Проскурово-Чернівецькій,
Білоруській та ін. операціях. Генерал армії (1944, присвоєно звання Маршала
Рад. Союзу, мало бути надруковано 19.02.1945), двічі Герой Рад. Союзу (1943,
1944). Смертельно поранений під час боїв у Сх. Пруссії.
Шухевич Роман (псевд. Тарас
Чупринка, Дзвін, Тур, Роман Лозовський та ін.; 30.06.1907, Львів - 5.03.1950,
с. Білогорща побл. Львова) — видатний військ. і політ. діяч. Навчався у
політехнічних ін-тах Данцига (тепер Ґданськ, Польща) і Львова. З 1923 — член
УВО, з 1929 — ОУН. Ш. 1930 призначений керівником бойової референтури ОУН на
західноукраїнських землях, спланував і командував замахами на Т. Голувка
(1931), комісара В. Чеховського (1932), працівника рад консульства у Львові О.
Майнова (1933). Арештований у червні 1934 за участь в о-ції вбивства міністра
внутр. справ Б. Перацького, 1937 звільнений. Ш. був одним з організаторів
Карпатської Січі — війська Карпатської України (1938-1939). Після розколу ОУН
підтримав С. Бандеру. На поч. рад.-нім. війни був одним з командирів «Дружин
укр. націоналістів» у складі нім. армії, надіючись на допомогу Німеччини у
створенні самостійної України. Протестував проти арештів членів ОУН, перейшов
на нелегальне становище. З листопада 1943 Ш. став головнокомандувачем УПА.
Терміни та поняття
«Акт відновлення Української держави» — документ,
проголошений 30 червня 1941 у Львові керівниками ОУН, зокрема Ярославом
Стецьком, про відновлення держ. незалежності України та формування нац. уряду.
Керівництво гітлерівської Німеччини не визнало «Акта» і розігнало й арештувало
членів уряду та ініціатора документа Степана Бандеру. Дії керівників ОУН довели
ілюзорність надій на досягнення самостійності України за допомогою нацистської
Німеччини.
Бандерівці — послідовники
лідера українського націоналістичного руху С. Бандери.
«Випалена земля» — тактика
повного знищення будь-яких об’єктів пром., сільськогосподаського, цивільного
призначення при відступі, щоб вони не дістались противникові.
Голокост (від гр. «спалений
цілком») — катастрофа, систематичне переслідування і тотальне винищення
(геноцид) нацистами та їхніми пособниками значної частини єврейського населення
Німеччини й окупованих країн у 1933-1945, зокрема в Україні у 1941-1944.
Депортація (від лат. «відношу»)
— примусове виселення з місця постійного проживання, вигнання, висилка окремих
осіб чи цілих народів. Наприклад, понад 800 тис. «розкуркулених» у роки
колективізації, 1,2 млн осіб виселених на Сибір із Зах. України 1939-1941, 400
тис. німців, виселених 1941 в Середню Азію, 1944 були піддані д. з Криму
кримські татари, вірмени, греки, болгари. У рад. керівників були плани
депортувати всіх українців.
Дистрикт (провінція, округ) «Галичина» — адмін. одиниця
з центром у Львові в складі Ген. губернії (генерал-губернаторства, у яке
входила значна частина території Польщі з центром у Кракові). У д. увійшли
території тодішніх Львівської, Дрогобицької (нині частина Львівської обл.),
Станіславської (тепер Івано-Франківська) та більшої частини (без пн. р-нів)
Тернопільської обл. Існував 1941-1944. Нацистський режим у д. «Галичина» був
дещо м’якшим, ніж на більшій частині території України, що пояснюється тривалим
перебуванням краю у складі Австро-Угорщини.
Евакуація (від лат.
«спорожняю») — 1) вивезення з місцевості, що перебуває під загрозою нападу
ворога або стихійного лиха, з театру воєнних дій у тил населення, поранених,
полонених, а також матеріальних засобів; 2) відведення військ з р-нів, які вони
раніше займали на основі укладених угод, договорів тощо.
Карпатський рейд (від укр.
«Карпатський» і англ. «напад, наскок») — рейд рад. партизанського з’єднання під
командуванням Сидора Ковпака на територію Зах. України (до тодішньої
Станіславської, тепер Івано-Франківської, обл.), який відбувся з 12 червня до
початку жовтня 1943. Партизани частково виконали завдання по виведенню з ладу
нафтопромислів, завдали певної шкоди окупантам, але, виходячи з оточення,
зазнали значних втрат. Деякі групи ковпаківців зуміли прорватися і зібратися в
наміченому пункті на Житомирщині.
Колабораціонізм (від фр.
«співробітництво») — співробітництво урядів окремих держав чи певних осіб з
окупаційним режимом, зокрема під час Другої св. війни, зрадництво.
Концтабори — вел. в’язниці
для військовополонених і цивільних осіб у воєнний час або в країнах з
тоталітарним режимом, особливо в СРСР.
Корсунь-Шевченківська операція — операція рад.
військ І і II Укр. фронтів з оточення і знищення 80 тис. нім. сил у
січні-лютому 1944, мала ще назву «Сталінград на Дніпрі». Відбувалася в p-ні
Корсуня-Шевченківського (тепер Черкаська обл.).
Мобілізація (від лат.
«рухомий») — 1) призов військовозобов’язаних запасу в армію під час війни; 2)
переведення збройних сил держави на о-цію і склад воєнного часу; 3)
зосередження сил і засобів для досягнення певної мети.
«Новий порядок» — терористичний
режим нацистів в окупованих країнах, зокрема в Україні; ліквідація
суверенітету, дем. та соціальних здобутків держав, проведення екон.
експлуатації, примусова мобілізація робочої сили до Німеччини, масові розстріли
і депортації місцевого населення.
Нюрнберзький процес — суд. процес
над гол. нім. воєнними злочинцями, який відбувався 20.11.1945 - 1.10.1946 у
Нюрнберзі (Німеччина) в Міжнародному військ. трибуналі. До суду були віддані 24
найвищі держ. і військ. діячі Третього райху. 12 засуджені до страти (Г.
Герінг, В. Кайтель, Й. Ріббентроп та ін.). Трибунал визнав злочинними о-ціями
нацистську партію, СС, СД, гестапо. Уперше в історії агресію визнано найважчим
міжнародним злочином.
Остарбайтери (від нім.
«робітники зі Сходу», «Сх. робітники») — офіційна назва осіб, вивезених на
примусові роботи до Німеччини та ін. країн з окупованих 1941-1944 р-нів СРСР.
Це були переважно молоді люди, найздоровіші, бл. 2,4 млн осіб (з України).
Більшість о. працювала на прив. підприємствах, жили у спец. таборах під суворим
наглядом. За спробу втечі каралися смертю або ув’язненням у концтаборі.
Більшість їх після закінчення війни було насильно репатрійовано в СРСР, де
майже всіх звинувачено у «зраді батьківщини» і репресовано. 1994 нім. уряд
виділив значні матеріальні кошти для компенсації колишнім о.
Пакт (від лат. «договір, угода») —
міжнародний договір, як правило, вел. політ. значення.
Пакт Молотова - Ріббентропа — назва
секретного додаткового протоколу до договору про ненапад між СРСР і Німеччиною,
підписаного 23.08.1939 у Москві нар. комісаром закордонних справ СРСР
В’ячеславом Молотовим і міністром закордонних справ Німеччини Йоахімом фон
Ріббентропом. Дві держави поділили між собою сфери впливу в Європі, зокрема
Польщу по лінії рік Вісла — Нарев — Сян, а також СРСР підкреслив свою
зацікавленість до Бессарабії. Підписанням пакту тоталітарні держави нацистська
Німеччина і ком. Рад. Союз прискорили розв’язання Другої світ. війни.
Партизани (від іт.
«прибічник, прихильник») — окремі особи або організовані, переважно збройні,
загони, які не входять до складу регулярних армій і добровільно беруть участь у
війні проти іноземних загарбників або реакційних режимів, здебільшого діючи у
ворожому тилу. Під час Другої св. війни партизанський рух відіграв значну роль
у б-бі з окупантами. Поділяється на дві течії — нац. і ком. В Україні першу
течію представляла б-ба ОУН та УПА (яка тривала і після Другої світ. війни),
другу — діяльність рад. партизанів (загони С. Ковпака, О. Федорова та ін.).
План «Барбаросса» — кодова назва
плану воєнної операції нацистської Німеччини проти СРСР. Підписаний А. Гітлером
18.12.1940. Передбачалося розгромити Червону армію за два-три місяці, вийти на
лінію Архангельськ — Волга. Таким чином планувалося окупувати усю територію
України, яка входила до складу СРСР.
План «Ост» (план «Схід») — нім. план
управління сх. окупованими територіями, був затверджений як директива А.
Гітлером 25.05.1940, Він передбачав утворити чотири райхскомісаріати — нім.
колоніальні провінції «Остлянд», «Україна», «Москва», «Кавказ», управління
якими мало здійснюватися спец. «сх. міністерством» під керівництвом А.
Розенберга. Планувалося перетворення України на колоніальну країну,
аграрно-сировинний придаток райху, «життєвий простір» для колонізації
представниками «вищої раси». Ним передбачалося знищення мільйонів людей,
перетворення на рабів райху залишених живими слов’ян та ін. народів Сх. Європи.
Планувалося виселити зі Сх. Європи бл. 50 млн осіб, а на вивільнені території
переселити 10 млн німців, а місцевих жителів, що залишалися (за розрахунками
гітлерівців — бл. 14 млн) поступово «понімечити».
«Поліська Січ» — перший укр.
повстанський підрозділ, що діяв на Рівенщині та Житомирщині 1941-1943. Була
створена за ініціативою уряду УНР на еміграції, керівником був Тарас Боровець,
який узяв псевдонім Тарас Бульба. На поч. рад.-нім. війни нараховувала бл. 1000
осіб. У жовтні 1941 почала називатися Укр. повстанська армія — «П. С.», діяла в
районі Олевськ (Житомирська обл.) — Сарни (Рівенська обл.). Навесні 1942
нараховувала 5-8 тис. осіб, діяльність виразно носила протинімецький характер.
Тарас Боровець вів переговори з членами ОУН, які створили УПА, зрештою у липні
1943 перейменував свої збройні сили на Укр. нац.-рев. армію. Частина цих
загонів влилася в УПА, а командувач був ув’язнений у нім. концтаборі
Заксенгаузен. Окремі загони продовжували свою діяльність до 1945.
Похідні групи — створені ОУН
(«мельниківцями») та ОУН («бандерівцями») з метою о-ції зі свідомих українців
на укр. землях органів місцевого самоуправління під час Другої св. війни.
Організацією П. г. ОУН (б) та їх керівництвом займався штаб на чолі з В. Куком
(псевдо: Коваль, Леміш). Діяльністю ОУН на Наддніпрянщині керував Олег Кандиба (Ольжич).
Заг. к-ть учасників П. г. бл. 5 тис. осіб. Удалося створити осередки ОУН на Сх.
та Пд. України.
Радянізація — комунізація,
установлення рад. влади й проведення відповідних соціально-економічних
перетворень, намагання зробити з населення рад. людей. У Зах. Україні її
проводили двічі: 1939-1941 і з 1944. Внаслідок репресій сотні тисяч людей було
замордовано і понад півтора млн депортованих. Саме вона, а не агітація ОУН
примусила величезну кількість людей взятися за зброю. Очевидно, все ж таки це завдання
не було вирішене рад. владою.
Райхскомісаріат «Україна» — вел.
військ.-адмін. зона, утворена гітлерівським командуванням на окупованій
території України. У вересні 1942 територія становила бл. 340 тис. кв. км, де
проживало бл. 17 млн осіб. Складався з шести ген. округів (бецирків) — «Волинь
і Поділля», «Житомир», «Київ», Дніпропетровськ», «Миколаїв», «Таврія». Р. «У.»
очолював Еріх Кох, адмін. центр — Рівне. У зоні проводилася максимально
жорстока політика, режим був одним з найбільш терористичних. За три роки
існування було знищено бл. чотирьох млн осіб. Офіційно ліквідований 10
листопада 1944.
«Рейкова війна» —
широкомасштабна операція рад. партизанів під час Курської битви, здійснена
влітку 1943 за наказом начальника Центр. штабу партизанського руху П.
Пономаренка. Її проводили як на території України, так і поза її межами, це
було відчутною допомогою регулярним частинам Червоної армії. Внаслідок цієї
операції рух на багатьох магістралях було блоковано.
Рух Опору —
антинацистський, антифашистський, нац.-визв. рух на окупованих територіях, б-ба
дем. сил проти загарбників, який можна поділити на два напрямки — нац. і ком.
Виник практично відразу після поч. Другої світ. війни, поєднував у собі різні
форми та методи, складовими були: пасивний спротив заходам окупаційної влади,
екон. саботаж, диверсії, антигітлерівська агітація, збройний опір. В Україні р.
О. представлений запеклою б-бою ОУН-УПА, яка точилася не лише під час Другої
світ. війни, а й до середини 50-х рр., а також діяльністю рад. партизанів і підпільників.
«Східний вал» — система
оборонних укріплень, створена нім. військами 1943 на Дніпрі та р. Молочній,
починаючи з 11 серпня, мав відіграти вел. значення для нім. оборони на Дніпрі з
метою стримування наступу Червоної армії. Був прорваний рад. військами у
вересні 1943, повністю подоланий у листопаді — грудні 1943.
Трансністрія, губернаторство
«Трансністрія» (від лат. «крізь, через, за, пере, по той бік» і рум. назви річки
Дністер — Ністру, з рум. «Задністров’я») — назва, яка вживалася нім.-рум. окупаційними
властями щодо обл. навколо Дністра до Пд. Бугу (сучасні Одеська, пд. p-ни
Вінницької, зах. Миколаївської обл.), що у серпні 1941 — березні 1944
перебувала під окупацією Румунії з адмін. центром в Одесі. На її території
проводилася румунізація, хоча жорсткостей було менше, ніж в ін. окупованих
зонах.
Українська головна визвольна рада (УГВР) — всеукраїнський
представницький орган політ. керівництва нац.-визв. б-бою, позапартійна
структура з функціями цивільного і військ. управління створена за ініціативою
ОУН-Б у лісах Львівщини 15 липня 1944. Після здобуття незалежності України вона
мала передати владу Укр. установчим зборам, очолював її виходець з Полтавщини
Кирило Осьмак, а всього у ній — 25 осіб. Головою Ген. Секретаріату УГВР було
обрано Романа Шухевича. Більшість членів УГВР в Україні загинула або була
заарештована. У 1950-х рр. УГВР в Україні практично перестала існувати.
Починаючи з 1944 налагоджується діяльність УГВР за кордоном.
Українська повстанська армія (УПА) — формування
укр. збройних сил, що боролися за незалежність України, створена влітку-восени
1942 (перші формування були засновані з поч. нім. агресії, офіційною датою
виникнення вважається 14 жовтня 1942) на Волині за ініціативою ОУН
(бандерівців). У ході війни УПА вела б-бу проти гітлерівської Німеччини, рад.
партизанів, формувань польської Армії Крайової, згодом — проти військ НКВС,
гол. мета — незалежна соборна Укр. держава. 1943-1950 очолював Роман Шухевич
(Тарас Чупринка), 1950-1954 — Василь Кук (Коваль). Армія спиралася тільки на
підтримку власного народу. Чисельність УПА у 1944-1945 досягала 100 тис. осіб.
Армія діяла на території від Вісли до Дніпра, від Берестейщини до Буковини і
Поділля. Окремі боївки УПА зберігали боєздатність до кінця 50-х рр.
Українське Державне Правління (УДП) — коаліційний
крайовий уряд, сформований після проголошення у Львові 30 червня 1941. Акта
відновлення Укр. держави. Створений за ініціативою й активною участю ОУН під
проводом Степана Бандери. УДП сформоване 30 червня 1941 з представників різних
політ. сил на засіданні Нац. зборів у Львові, голова — Ярослав Стецько. Перед
УДП стояло завдання о-ції системи держ. управління, що охоплювали б усі укр.
землі; керівництво госп. і культ.-осв. життям; формування укр. армії та
міліції. Однак ці завдання не вдалося реалізувати, оскільки розпочалися
репресії з боку нім. окупаційної влади. 12 липня 1941 нім. поліція арештувала
Я. Стецька, ще раніше, 7 липня 1941 був арештований С. Бандера. Заборона
діяльності УДП і арешт його членів переконливо показали вороже ставлення
гітлерівської Німеччини до укр. державності, що сприяло розгортанню нац.-визв.
руху на окупованих нацистами укр. землях, утворенню УПА та утвердженню ідеї
розрахунку лише на власні сили в б-бі за нац. визволення.
Український визвольний рух — нац.-визв. рух
на етнічних укр. землях з метою відновлення Укр. незалежної держави.
Український штаб партизанського руху
(УШПР) — орган керівництва рад. партизанами на території УРСР. Створений у
Москві 30.05.1942, начальник — Т. Строкач. Координував роботу партизанів,
допомагав їм матеріально, ставив завдання, всебічно сприяв їх діяльності.
Розформований 23.12.1945.
Чорносвитники (чорнопіджачники, чорна
піхота) — умовна назва частин Червоної армії, сформованих з слабко озброєних,
непідготовлених і необмундированих осіб з цивільного населення звільнених
окупованих територій. Найчастіше використовувалися 1943-1944, зокрема під час
форсування Дніпра, де масово гинули.
Закріплення інформації https://www.youtube.com/watch?v=Q-RbicHXtWM
Перевірка знань https://learningapps.org/7414433
Комментариев нет:
Отправить комментарий