Внутрішні води та водні ресурси України 8 клас

Внутрішні води та водні ресурси України

Загальні гідрологічні особливості території України

До поверхневих вод належать річки і канали, озера і водосховища, болота й ставки. Усі вони разом утворюють природну гідрологічну мережу. В Україні на водні об’єкти припадає 4 % загальної площі території. Гідрографічні особливості території залежать від кліматичних (кількості опадів, випаровування) і геологічних умов, рельєфу, ґрунтів, рослинного покриву, господарської діяльності людини (гідротехнічне будівництво, меліорація, водопостачання тощо). Насиченість території водними об’єктами характеризується коефіцієнтами густоти річкової мережі, озерності, заболоченості. Такі коефіцієнти виражають відношення довжин річок і струмків, площі озер та площі боліт до площі басейну річки.

Україна має досить густу мережу річок: на 1 км² її території припадає понад 0,34 км довжини річок. У нашій державі нараховують майже 4 тисячі малих річок (довжиною до 100 км), 123 — середніх (100-500 км), 14 — великих (понад 500 км). Річки є найактивнішою ланкою серед вод суходолу. Вони повертають у море більшу частину опадів, є основним джерелом води для господарських та побутових потреб людини, а також транспортними шляхами та джерелом енергії.

Також в Україні більше 20 тис. озер загальною площею 4 тис. км². Багато є штучних водойм (водосховищ і ставків) загальною площею 10 тис. км².

Близько 1,7 % території України займають болота.

Поверхневі води, особливості їх формування та розподілу

На території країни ріки розподілені нерівномірно. Це зумовлено характером рельєфу, кліматом, водопроникністю гірських порід, особливостями рослинного покриву та іншими природними чинниками. Для порівняння використовують щільність річкової сітки, яку визначають відношенням загальної довжини річок до площі території. Найбільша її щільність у Карпатах (до 1,1 км/км²), а в степах між річками Дніпро й Молочна цей показник менший за 0,17 км/км².

Переважна більшість річок України належить до басейнів Чорного та Азовського морів і лише 4 % — до басейну Балтійського моря. Це зумовлено загальним нахилом поверхні України. На заході країни проходить Головний Європейський вододіл, що розділяє басейни північних і південних річок.

Від рельєфу залежить і падіння та середній похил річок, швидкість їх течії, будова річкових долин.

Гірські річки Карпат і Криму характеризуються не лише значним похилом та швидкістю, але й глибокими (до 700 м) долинами зі стрімкими схилами, порогами і водоспадами. Утворюються пороги і перекати й на деяких рівнинних річках, що перетинають Подільську та Придніпровську височини. Через малий похил річок Полісся їхні течії дуже сповільнюються, що значно посилює заболоченість прилеглих територій.

Що більший похил річки, то більшу роботу вона виконує, розмиваючи й переносячи тверді частинки зруйнованих гірських порід. На півночі України в лісовій зоні мутність води мала. Вона не перевищує 20-50 г/м³, що зумовлено надмірним зволоженням, слабо порізаним рельєфом, малим похилом річок. У лісостепу, де багато суглинистих відкладів і висока розораність прилеглих територій, мутність води річок становить 100-250 г/м³. У степових річках мутність води сягає 250-500 г/м³.

У Карпатах і Кримських горах водні потоки, що стікають із заліснених схилів, мають мутність 250-500 г/м³. Якщо ж вони стікають з оголених схилів, то мутність становить не менше 5-10 кг/м³. Унаслідок випадання зливових дощів можуть сформуватись селеві потоки — короткочасні, з високим підняттям рівня і великим умістом (10-75 %) твердого матеріалу. Ці потоки мають велику руйнівну силу. Інколи вони руйнують дороги, будівлі, орні землі. Серед річок, що протікають через Україну, добре сформовану дельту має Дунай.

Головним джерелом живлення річок України є атмосферні опади. Основна частка (50-80 %) у живленні рівнинних річок припадає на талі снігові води, а гірських — на дощові. Підземне живлення річок більшої частини території становить 10-20 % і лише для деяких районів — до 50 %. Таким чином, річки України мають переважно мішане живлення: талими сніговими, дощовими та підземними водами. Так називають тип живлення, за якого жодне джерело надходження води не становить більше як 50 %. Якщо величина одного з джерел становить від 50 до 80 %, то його називають переважальним, якщо понад 80 % — виключним.

На території України є деякі відмінності у характері живлення річок. Сніговий покрив є переважаючим джерелом живлення для річок Полісся. Для малих річок півдня України частка снігового живлення перевищує 80 %. Значення дощового живлення на рівнинних річках зменшується з півночі на південь від 10 до 1 %. У цьому ж напрямку приблизно зменшується і показник живлення підземними водами.

Живлення рік визначає їх режим. Режим річки — це особливості її поведінки впродовж року (зміна рівня води, витрати води, період замерзання та ін.). У річному режимі виділяють рівні води: повінь, межень і паводок. Повінь — це тривале піднесення рівня води в річці, яке повторюється з року в рік в один і той самий час та настає в період танення снігу або тривалих злив. Найнижчий рівень води в ріках називають меженню. Значне й швидке підняття води в річці, яке відбувається у різні пори року внаслідок раптових відлиг або сильних злив, називають паводком. Живлення і режим рік впливають на їх витрати води і річний стік.

За режимом річки України можна поділити на дві групи: з весняною повінню (рівнинні річки); з паводковим режимом (річки Карпат та Кримських гір).

Отже, у водному режимі рівнинних річок України чітко відображена весняна повінь і зимова та літня межень. Восени спостерігається незначне підняття рівня води. Літня межень інколи порушується незначними дощовими паводками, а зимова — відлигами. Період повені починається у березні — квітні й триває на великих річках 2-3 місяці, а на малих — 10-15 днів.

Формування паводкового режиму гірських річок зумовлене щільністю гідрографічної сітки, зливовими дощами та значним похилом водотоків. Для карпатських річок паводки характерні протягом року, а в Кримських горах — переважно взимку та навесні.

Льодостав на річках України формується у грудні. Тривалість його пересічно — 2-3,5 місяці, у суворі зими — до 4 місяців. Гірські річки Карпат не мають стійкого льодового покриву, а на кримських річках він не утворюється. Скресання і льодохід на річках рівнинної частини України триває від 5 до 25 діб.

Річний стік є основним джерелом водних ресурсів України і відзначається зональністю на рівнинній частині та вертикальною поясністю в Українських Карпатах. Також особливістю розподілу річкового стоку є його зменшення із заходу на південний схід, зумовлене зростанням континентальності клімату в цьому напрямку.

Найбагатоводніша річка України — Дніпро. Її середньорічна витрата води в гирлі — 1 700 м³/с. Річний стік Дніпра — 53,5 км³.

Величина річного стоку річок залежить від клімату. На заході України, де коефіцієнт зволоження близький до одиниці, річний стік найбільший, а найменший він у південних низовинних районах морського узбережжя, де коефіцієнт зволоження значно менший від одиниці. На величину стоку впливають також геологічна будова басейну річки, його рельєф, ґрунтовий і рослинний покрив.

Основні річкові басейни

Дніпро (у різні часи різні народи називали його Борисфен, Славутич, Данапріс) є найбільшою річкою в Україні і третьою за довжиною в Європі. Бере початок з болота Аксенінський Мох, що на Валдайській височині. Його басейн охоплює понад 50 % території України. Із загальної довжини 2 201 км на Україну припадає 981 км. Дніпро вступає на територію України трохи на південь від м. Лоєва. Тут річка має широку долину і протікає серед лук та боліт. Неподалік від кордону з Білоруссю Дніпро приймає повноводну Прип’ять, що має повільну течію і прокладає свій шлях заболоченою Прип’ятською низовиною. Широким річищем Прип’яті бурувата від торфу вода надходить у верхів’я Київського водосховища. У нижній частині водосховища впадає ліва притока Дніпра — Десна. Після впадіння Прип’яті й Десни Дніпро перетворюється в широку повноводну річку. Приблизно від кордонів Білорусі до Нової Каховки Дніпро перетворений в каскад водосховищ. Від Каховського водосховища річка протікає в природному річищі і впадає в Дніпровський лиман, утворюючи широку дельту. У Дніпро впадає понад 1150 приток, найбільші праві: Прип’ять, Тетерів, Рось, Інгулець, а ліві: Десна, Сула, Псел, Ворскла, Самара та ін.

Формується стік Дніпра переважно у верхній частині й 65 % стоку припадає на весну.

Південний Буг (Геродот називав його Гіпаніс) бере початок на Подільській височині і перетинає Придніпровську височину та Причорноморську низовину. Довжина річки — 806 км. У верхній течії на Подільській височині річкові береги низькі й заболочені. У межах Придніпровської височини над річищем нависають гранітні скелі, у Причорномор’ї річка розширюється і впадає в Бузький лиман. Найбільші притоки: Інгул, Синюха.

Дністер (греки називали його Тірас) починається на північно-східних схилах Українських Карпат, де приймає найбільше приток. Загальна довжина річки 1 362 км, у межах України — 705 км. На Подільській височині Дністер і його притоки глибоко врізаються у девонські вапняки та пісковики, утворюючи каньйоноподібні долини. З правого берега в Дністер впадають повноводні притоки, напоєні карпатськими дощами, ліві притоки мілкі.

Дністер у нижній течії — це вже рівнинна річка. Впадаючи в лиман, вона утворює широку дельту. Найбільші притоки: Стрий, Тисмениця, Свіча, Лімниця, Серет, Збруч, Смотрич, Мурафа та ін.

Найбільшою річкою на сході України є Сіверський Донець, притока Дону (загальна довжина — 1 053 км, у межах України — 672 км). Він бере початок на Середньоросійській височині, протікає в Україні середньою течією. Майже 70 % стоку річки припадає на час весняної повені. Має велике значення у водопостачанні Донбасу.

До басейну Азовського моря в Україні належать ріки Кальміус, Молочна, Берда, Салгир. Вони маловодні, бо протікають у посушливих районах.

До басейну внутрішнього стоку належать ріки Великий Куяльник, Середній Куяльник і Малий Куяльник, що впадають у Куяльницький і Хаджибейський лимани, які втратили зв’язок з Чорним морем.

Зі схилів найвищих вершин Українських Карпат (Полонинського хребта та Чорногори) беруть початок Чорна Тиса й Біла Тиса. Течія їх швидка, річище заповнене галькою, валунами, кам’яними брилами.

Через 3 км вище Рахова, зливаючись, вони утворюють власне Тису. У межах України вона має довжину 201 км із загальних 966 км, а далі впадає в Дунай. Найбільші притоки Тиси: Тересва, Ріка, Теребля, Боржава.

Своєю нижньою течією територією України протікає найбільша річка Західної Європи — Дунай — важливий міжнародний водний шлях. У межах України довжина його становить 174 км (загальна протяжність 2 960 км). Тут він має повноводне річище з рукавами, протоками, озерами, низькими заболоченими берегами. Це дунайські плавні, багаті на рибу і водоплавних птахів. У Чорне море Дунай впадає трьома рукавами, одним з них (Кілійським) проходить державний кордон між Україною та Румунією.

До басейну Балтійського моря в Україні належать ріки Західний Буг (392 км в Україні із 772 км його загальної довжини) і Сян (56 км із 444 км загальної довжини) з притоками. Вони належать до річкової системи Вісли.

Окрім згаданих великих рік з їхніми притоками, в Україні є й малі, що безпосередньо впадають у моря.

Канали

В Україні основним призначенням каналів є водопостачання, меліорація земель, риборозведення, рекреація.

Канал Сіверський Донець — Донбас діє з 1958 р. Він має довжину 131,6 км і постачає водою міста Донбасу. Розрахований на подачу 25 м³/с води. Оскільки цей канал не міг забезпечити повністю потреби регіону у воді, у 1969 р. було розпочато будівництво каналу Дніпро — Донбас. Він починається з Дніпродзержинського водосховища неподалік гирла р. Орелі і має довжину понад 550 км (таким чином є найдовшим українським каналом).

Від берега Каховського водосховища біля с. Мар’янського починається канал Дніпро — Кривий Ріг, що має довжину близько 42 км. Його побудовано в 1961 р.

Канал Дніпро — Інгулець з’єднує Кременчуцьке водосховище на Дніпрі з р. Інгулець. Його довжина — понад 40 км.

Для забезпечення водою Криму споруджено Північнокримський канал. Він починається від Каховського водосховища і закінчується в м. Керч. Має довжину 400,4 км. Вода з каналу використовується для водопостачання населених пунктів і курортів, для зрошення.

В Україні створено великі меліоративні зрошувальні системи: Каховська, Інгулецька, Краснознам’янська, Північнорогачицька, Північнокримська, Сірогозька, Бортницька та ін.

Болота, їх типи та поширення

Ділянки земної поверхні з надмірним зволоженням, на яких проростає вологолюбна рослинність, характерний болотний тип ґрунтоутворення і, як правило, нагромаджується торф; належать до боліт. У межах України найбільше боліт на Поліссі (особливо у Волинській, Рівненській та Чернігівській областях), у долинах степових річок та Карпатах. Загальна площа боліт ще донедавна становила близько 10 тис. км². Тепер значну їх частину осушили й використовують у сільському та лісовому господарствах.

Озера та водосховища

На території України близько 20 тис. озер, але більшість з них невеликі. Лише 30 мають площу понад 10 км². Розподілені вони на території України нерівномірно: найбільшими озерними районами є Полісся, заплави Дніпра, Дунаю та Сіверського Дінця, Поділля.

Найрозповсюдженішими в Україні є озерні улоговини, що утворились під дією річкових вод (стариці, дельтові та заплавні озера). Здебільшого ці озера невеликі і трапляються в долинах майже всіх рівнинних рік країни.

Морського походження озера поширені у Причорномор’ї та Приазов’ї. Серед них виділяють озера-лагуни та озера-лимани. Озера-лагуни утворились при відокремленні морської затоки пересипами; їх найбільше у межиріччі Дунаю та Дністра. Ці озера переважно мілководні і мають підвищену солоність, яка зумовлена інтенсивним випаровуванням (Сасик, Шагани, Сасик-Сиваш та ін.).

Озера-лимани утворюються в результаті затоплення річкових долин морем (Дністровський, Куяльницький, Хаджибейський лимани). Озером-лиманом є найбільше прісноводне озеро України — Сасик-Кундук (205 км²). На початку четвертинного періоду воно було пониззям повноводної річки, яка впадала в естуарій давнього Дунаю. Своєрідним його продовженням є озера Кугурлай та Кагул.

Льодовикові озерні улоговини утворились лише у найвищій частині Карпат, де в четвертинному періоді існували гірські льодовики. Вони виробили величезні котловани-кари, у яких утворились карові озера (Бребенескул, Несамовите, Марічейка та ін.)

Карстові озера утворюються у районах поширення легкорозчинних гірських порід. Найбільшою з них є група Шацьких озер, які об’єднують 22 невеликих природних водойми у межиріччі Бугу та Прип’яті. Це, зокрема, озера Світязь, Пулемецьке, Лука. Найбільше серед них — Світязь (27,5 км²), воно ж і найглибше в Україні (58 м). Невеликі карстові озера є і на яйлах Кримських гір.

У басейні Сіверського Дінця, в результаті просідання фунту над вимитими солями, утворились озера Ріпне, Сліпне тощо.

Завальні (греблеві) озера характерні для Карпат. Виникають вони внаслідок зсуву чи обвалу, шо перегороджує шлях водному потоку. Прикладом такого озера є Синевир.

Озерні улоговини вулканічного походження трапляються на Закарпатті, на Вигорлат-Гутинському вулканічному хребті. Вони є кратерами згаслих вулканів (Липовецьке, Синє та ін.).

Більшість озер України прісні, лише на півночі Степового Криму багато солоних озер. Озера ці мілкі, влітку добре прогріваються і часто пересихають. Вода в них дуже мінералізована. Це насамперед Перекопські озера та озеро-затока Сиваш, відокремлений від Азовського моря Арабатською Стрілкою. Через Генічеську протоку Сиваш з’єднується з Азовським морем. Площа його водної поверхні залежить від напряму та швидкості вітру і змінюється від 2 400 до 2 700 км². Концентрація солей у Сиваші сягає 22-87 %о. Ропа містить сполуки Натрію, Калію, Магнію, Брому, тому її використовують як сировину для хімічної промисловості. На ропі Сиваських озер працює Красноперекопський бромний завод.

Крім природних озер, в Україні є багато штучних водойм: ставків і водосховищ. Ставки — це перегороджені греблями ріки; вони є в усіх регіонах України, їх використовують для розведення риби та відпочинку людей.

Водосховища — це великі резервуари води, створені для її нагромадження і наступного використання. Перше водосховище було створене в 1934 р. для затоплення дніпровських порогів біля Запоріжжя. Нині на Дніпрі існує низка водосховищ: Київське, Канівське, Кременчуцьке, Кам'янське, Дніпровське, Каховське (найбільше за площею). Великі водосховища є на Дністрі (Дністровське), Сіверському Дінці (Онезьке), Осколі (Червонооскільське). Для розв’язування проблеми водопостачання створено водосховища також на річках у Криму: Качинське, Альминське, Салгирське. Водосховища забезпечують населені пункти, промислові підприємства, сільськогосподарські землі водою, регулюють весняні повені.

Підземні води

В Україні підземні води належать до окремих артезіанських басейнів, серед яких найбільші: Дніпровсько-Донецький, Волино-Подільський і Причорноморський. Найбільші запаси підземних вод зосереджені в Дніпровсько-Донецькому та Волино-Подільському басейнах. Прісні води тут містяться до глибини 500-600 м на півночі і 300-400 м на півдні. У південній частині країни запаси вод залягають на глибині 100-250 м. Води нижчих горизонтів засолені.

В артезіанських басейнах міститься 89,7 % питних вод України, з ними пов’язані джерела мінеральних вод (курорти Моршин, Трускавець, Миргород та інші).

В окремих районах Причорноморського басейну та в Закарпатті вивчають можливості використання термальних (гарячих) вод для теплопостачання.

Водний баланс і водні ресурси України, шляхи їх раціонального використання та охорона

Водні ресурси України формуються з місцевого стоку річок на своїй території, а також стоку, що надходить із суміжних територій Дунаєм, Дніпром і його притоками, Сіверським Дінцем. За розрахунками гідрологів, у середній за водністю рік ресурси місцевого стоку України становлять 50 км³. Із суміжних з нею територій надходить 159 км³ води. Тому її загальні ресурси оцінюють у 209 км³.

Основна кількість водних ресурсів поверхневих вод припадає на басейн Дніпра — 53,5 км³ в середній за водністю рік. Особливістю формування водних ресурсів України є те, що притік води із суміжних з нею територій набагато більший за місцевий стік. Так, Кілійським рукавом з Дунаю надходить 123 км³ води. Отже, Україна має значні сумарні водні ресурси. Але велика їх частина не може бути використана. Тому основними є місцеві водні ресурси. За їх запасами на одного жителя Україна є однією з найменш забезпечених країн Європи. Запаси водних ресурсів також змінюються з року в рік, нерівномірно розподіляються територією України. Найбільші вони на заході, найменші — у південних районах Донецької, Запорізької, Херсонської, Одеської областей. Це потребує раціонального використання водних ресурсів, їх охорони від забруднення.

Ще одну величину, яка характеризує водність річки чи іншого об’єкта, певної території, називають водним балансом.

Водний баланс — це співвідношення приходу і витрати води за певний час (рік, сезон, місяць). Основними елементами надходження вод є атмосферні опади, поверхневі чи підземні води, а витрат — випаровування, поверхневий та підземний стік. Пересічні багаторічні значення складових водного балансу для всієї території України становлять: атмосферні опади — 377 км³, поверхневий стік — 39,4 км³, підземний стік — 13,0 км³, випаровування — 325 км³, інфільтрація — 216 км³.

Поверхневі й підземні води називають водними ресурсами. Їх запаси в Україні у середній за водністю рік становлять 94 км³, але придатні для господарського використання — лише 56 км³.

Перевірка знань
1.  Озера України - https://learningapps.org/4358256
2. Річки - https://learningapps.org/1495446
3. Класифікація вод - https://learningapps.org/1506140
4. Озера світу - https://learningapps.org/2521351
5. Головні річкові системи