Українські землі у складі Російської імперії в
1900-1914 рр.
Особливості
економічного та соціального розвитку. У 1900-1903
рр. економічна криза охопила найрозвинутіші галузі промисловості України,
металургійну та кам’яновугільну.
У наступні роки господарство перебувало у стані
депресії (застою). Криза супроводжувалася поглинанням слабших підприємств
сильнішими та збільшенням великих, що отримало назву «концентрація
виробництва».
Процес
монополізації. Утворення монополістичних об’єднань в Україні. Великі
підприємства, як правило, були акціонерними товариствами. Вони прискорювали
процес концентрації виробництва і підготували появу монополій. Це були
об’єднання підприємств певної галузі чи місцевости, які регулювали обсяг
виробництва, розподіляли ринки збуту продукції, встановлювали ціни, закривали
збиткові фабрики і заводи.
Найпоширенішою формою монополій спочатку були
синдикати — угоди самостійних у виробничих відносинах власників підприємств про
спільний продаж продукції через утворюваний ними об’єднаний орган зі збуту.
Дуже велику роль у розвитку монополістичного капіталу в промисловості України
відіграв вугільний синдикат Донбасу «Продвугілля». Поява монополій неоднозначно
впливала на виробництво та соціальну ситуацію в суспільстві. З одного боку,
монополії пом’якшували руйнівну дію криз, з іншого, часто штучно підтримували
нестачу виробів з метою підвищення цін на свою продукцію.
Напередодні Першої світової війни депресію змінило
промислове піднесення, яке лише сприяло посиленню господарського визиску
України. Інші особливості, крім концентрації виробництва й утворення монополій:
• спеціалізація районів, значний вплив іноземного
капіталу;
• нерівномірний розвиток українських регіонів, вищі
від загальноімперських темпи розвитку;
• перетворення України на один з головних промислових
районів Російської імперії тощо.
Розвиток сільського господарства:
• гальмування розвитку поміщицьким землеволодінням і
селянським малоземеллям;
• на початку XX ст. посилилася спеціалізація окремих
районів. Провідну роль відігравало виробництво зерна, особливо у Південній
(Степовій) Україні. На Правобережжі (частково й на Лівобережжі) переважала
обробка технічних культур: цукрових буряків, картоплі, тютюну;
• незважаючи на деякі успіхи, Україна залишалася краєм
з відсталим сільським господарством. Про це свідчило недостатнє використання
машин, низькі врожаї тощо;
• в Україні існувало велике аграрне перенаселення.
Уряд не забороняв переселення селянства за Урал, на Далекий Схід. Міграція туди
посилилася з побудовою Транссибірської магістралі;
• зі складної ситуації селянам вихід пропонував М.
Левитський — створення сільськогосподарських спілок. У 1914 р. в
Наддніпрянській Україні діяло 3 тис. спілок, перше місце в Російській імперії
за цим показником;
• посилилення майнової диференціації селянства,
експлуатації народних мас тощо.
Становище робітників було також досить непростим,
тому, починаючи з 1900 р., щорічно зростала кількість страйків. Україну в
економічну прірву заганяв її цілеспрямований визиск, здійснюваний імперським
центром.
Становлення й
консолідація української нації:
• селянство — головний носій національних традицій,
поступово їх втрачали, переселяючись до міста;
• українська буржуазія особливо помітна в
цукровиробництві, дрібній і середній промисловості;
• серед робітників, зокрема кваліфікованих, українців
було відносно мало;
• роль національної еліти виконувала інтелігенція,
зростала за рахунок заможного селянства, поширювала ідею єдності українських
земель, єдиний погляд на історію українського народу;
• відбувається формування української літературної
мови, усвідомлюється мовна єдність народу;
• у програмах українських політичних партій з’явилася
ідея соборності України.
Створення
політичних партій Наддніпрянщини. Загострення
соціальних суперечностей посилювало соціальну напруженість у суспільстві,
викликало активізацію суспільно-політичного руху, в якому брали участь різні
політичні сили. Російські соціал-демократи розкололися на меншовиків, які
орієнтувалися на парламентську боротьбу, реформи, демократію, а також
більшовиків, які прагнули соціалістичної революції та диктатури. В Україні було
немало прихильників російських соціалістів-революціонерів (есерів).
Національному питанню загальноросійські політичні партії особливої уваги не
приділяли. На арені політичної боротьби були представлені євреї, об’єднані в
Загальний єврейський робітничий союз, або Бунд.
Самостійницька й
автономістська течії в національному русі.
Головною течією суспільно-політичного життя був
український національний рух, бо він представляв інтереси більшості населення.
Характерною його рисою став поступовий перехід від культурно-освітньої
діяльності до політичної. У цьому плані переломною подією став вихід брошури
Миколи Міхновського «Самостійна Україна». Вона уперше в Наддніпрянській Україні
відкрито проголосила завдання боротьби за власну незалежну державу. З іменем М.
Міхновського пов’язують зародження українського націоналістичного руху в
Наддніпрянщині, учасники якого боролися за повну самостійність України.
Яскравим представником цього руху, ідеологом українського консерватизму став
В’ячеслав Липинський.
• Першою
політичною партією Наддніпрянської України стала в 1900 р. Революційна
українська партія (РУП), створена у
Харкові. Соціалістичний напрям, відкололася соціал-демократична спілка;
• під її впливом Загальна українська організація,
створена ще в 1897 р., вирішила створити Українську демократичну партію (УДП).
Незабаром від неї відкололася група, яка утворила Українську радикальну партію
(УРП). У 1905 р. обидві партії об’єдналися в Українську демократично-радикальну
партію (УДРП). Її лідерами були Євген Чикаленко, Сергій Єфремов, Борис
Грінченко. Ліберально-демократичний напрям;
• у 1905 р. РУП була перейменована на Українську
соціал-демократичну робітничу партію, її керівниками були Володимир Винниченко,
М. Порш. Усі ці організації представляли автономістську течію;
• на принципах цілковитої державної самостійності
України стояла лише утворена М. Міхновським у 1902 р. Українська народна партія
(УНП). Характерною рисою початку XX ст. була абсолютна перевага в українському
русі лівих національно-соціалістичних сил.
Національно-визвольний
рух у роки російської революції 1905-1907 рр. Події революції в Україні.
У 1905-1907 рр. Російська імперія стала ареною
демократичної революції, деякі її події відбувалися в Україні. Першим великим
виступом на флоті та в збройних силах у цілому було повстання на броненосці
«Потьомкін», яке очолював Григорій Вакуленчук, а після його вбивства — Опанас
Матюшенко. 25 червня 1905 р. матроси здали корабель румунській владі, а самі
стали політичними емігрантами.
Далі народний рух швидко політизувався. Це привело до
загальноросійського жовтневого політичного страйку. Царизм був змушений піти на
поступки. 17 жовтня 1905 р. імператор Микола II видав Маніфест:
• обіцянка населенню громадянських свобод, особистої
недоторканості;
• скликання Державної думи як всестанового
законодавчого органу імперії;
• дозвіл створювати політичні партії — умови для
легальної політичної діяльності.
Російські ліберали створили Конституційно-демократичну
партію (кадети) і «Союз 17 октября» (октябристи). Почали виникати ради
робітничих депутатів (перша — у Катеринославі) і професійні спілки. У листопаді
1905 р. відбулося повстання моряків у Севастополі на чолі з Петром Шмідтом і
повстання саперів у Києві на чолі з Борисом Жаданівським, обидва жорстоко
придушені. В грудні 1905 р. відбулися робітничі збройні повстання в
Олександрівську, Харкові, містах Донбасу, зокрема в Горлівці. Після їх поразки
революційних рух пішов на спад.
У ході революції ще гучніше заявив про себе
український національний рух. Царизм змушений був іти на поступки, дозволяв
видання літератури національними мовами. Перша українська газета «Хлібороб»
почала виходити у листопаді 1905 р. в Лубнах.
Щоденна газета «Рада». У грудні 1905 р. в Києві почала
виходити перша щоденна українська газета «Громадська думка». Коли її у середині
1906 р. заборонили, видавець замінив назву газети на «Рада», яка й виходила до
1914 р. Її видавав і фінансував видатний громадський діяч, меценат Є.
Чикаленко. Від видання газети він мав не прибуток, а збитки, але навіть
продавав землю, щоб їх покрити. Влада постійно тиснула на часопис, однак Є.
Чикаленко не відступав, вважаючи, що «Україну любити треба не лише до глибини
душі, але й до глибини кишені». Газету закрили на початку Першої світової
війни.
Діяльність
«Просвіти». Під час революції в Україні почали виникати
«Просвіти»:
• створення
перших у Наддніпрянській Україні «Просвіт» (Катеринослав,
Одеса) 1905 р.;
• до середини 1907 р. було створено 35 організацій;
• у них працювали видатні діячі культури Леся
Українка, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, Панас Мирний та ін.;
• почалося запровадження української мови у школах і
університетах;
• під час реакції 1907-1914 рр. майже всі «Просвіти»
закриті, наслідки їх діяльності були загалом ліквідовані, але не пройшли
безслідно.
Діяльність
українських парламентських громад у І і II Державних думах. Українські
політичні сили взяли активну участь у виборах до І та II Державних дум. У І
Думі 45 депутатів-українців створили свою власну парламентську громаду, головою
якої був Ілля Шраг. Головні питання, на які група звертала увагу: земельна,
освітня й питання автономії. У II Думі українських депутатів було ще більше —
47, їх об’єднання називалося Трудовою громадою. Але II Дума (як раніше Перша)
була розпущена. Це сталося 3 червня 1907 р., коли цар підписав новий виборчий
закон, який обмежував права селян і робітників, це було порушенням обіцянок 17
жовтня 1905 р. Тому ці події називають державним переворотом, закінченням
революції 1905-1907 рр.
У процесі розвитку революції виникли нові
суспільно-політичні явища:
• переплетення та взаємовплив робітничого, селянського
і національно-визвольного рухів;
• виникнення широкомасштабних народних виступів;
• усвідомлення народними масами результативності
спільного натиску на самодержавство;
• посилення настроїв нестабільності та вагань
селянства й армії;
• суттєве розширення меж легальної політичної та
культурної діяльності;
• активізація процесу масової самоорганізації
суспільства тощо.
Земельна реформа П.
Столипіна та її вплив на Україну. Після поразки
революції у Російській імперії запанувала реакція, її головним провідником був
прем’єр-міністр П. Столипін. Але одночасно вживалися заходи для послаблення
протистояння між різними верствами суспільства, селянське питання переросло в
політичне.
Саме тому 9 листопада 1906 р. розпочалося проведення
аграрної реформи:
• руйнування общини і кожному селянинові надавалося
право вимагати виділення йому землі в одному масиві, що мав назву «відруб».
Селяни могли переносити туди свої господарські будівлі й створювати «хутір»;
• надання кредитної допомоги селянам через Селянський
земельний банк;
• сприяння переселенню селян до малозаселених районів
Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.
Столипінська реформа ставила за мету:
• створити на селі заможне селянство, яке стало б
опорою влади;
• підвищити ефективність сільськогосподарського
виробництва, збільшити товарність господарства;
• вирішити проблему аграрного пернаселення.
Особливості
запровадження Столипінської аграрної реформи в Україні —
те, що процес купівлі-продажу землі проходив інтенсивніше, реформа сприймалася
краще, ніж у Росії. На Правобережній Україні та Полтавщині майже вся земля
перейшла в приватну власність. І все ж реформа увінчалася лише частковим
успіхом. Потік мігрантів з України на Далекий Схід був таким потужним, що в
окремих районах (Зелений Клин) українці склали більшість населення. Разом з тим
у південні та східні райони України масово переселялися російські селяни, що
закріплювало російськомовний характер міст і ускладнювало боротьбу за
відродження Української держави.
Посилення
національного гніту в 1907-1914 рр., причини та наслідки.
Після поразки революції помітно посилювався
великоросійський шовінізм. Фактично його підтримували і російські ліберали та
соціалісти за незначними винятками. Український рух збагатився важливим уроком:
російський опозиційний рух є таким же централізаторським, як і його супротивник
— царське самодержавство.
• Уряд заборонив викладання українською мовою у тих
школах, де в період революції воно було введено;
• спеціальним циркуляром учителям заборонялося
розмовляти з учнями українською мовою поза школою;
• вже в 1907 р. кількість українських газет зменшилася
вдвоє, надалі тиск зростав, лише деякі з видань спромоглися вистояти до 1914
р., у пресі заборонялося вживати терміни «Україна», «український народ»;
• царизм усіма засобами боровся також проти розвитку
українського театрального мистецтва;
• заборонялося вшановувати пам’ять Т. Шевченка,
зокрема 100-річчя з дня народження;
• було закрито майже всі «Просвіти», українські клуби,
наукові товариства тощо.
У 1908 р. в Києві створено «Клуб російських
націоналістів», що мав вести боротьбу проти українського руху, членами якого
були чорносотенці.
П. Столипін 20 січня 1910 р. підписав циркуляр, що
забороняв реєструвати будь-які «чужородні» товариства та видавництва.
Зарахувавши українські організації до таких, уряд тим самим визнав українців
окремим неросійським народом. Розгортався антисемітизм, про що свідчить зокрема
«Справа Бейліса» (1911-1913 рр.).
Спробою погіршити стосунки українського і польського
народів було утворення в 1913 р. Холмської губернії.
Послабилася діяльність українських партій. У 1908 р.
на нараді УДРП вирішено було перейти до роботи у формі безпартійної
організації. Нове об’єднання отримало назву Товариство українських поступовців
(ТУП). Воно ставило такі вимоги: парламентаризм, федеративна перебудова Росії,
національно-територіальна автономія України у складі Російської федерації.
Отже, після поразки революції 1905-1907 рр. розпочався
широкомасштабний наступ реакції, зокрема масові арешти, погроми прогресивних
організацій, заборона демократичних видань, посилення національного гніту,
різке звуження сфери вживання української мови тощо. Напередодні Першої
світової війни політики Наддніпрянщини шукали свій, український шлях у
складному переплетенні інтересів і суперечностей держав і народів.
В
зошиті зробити хронологічний довідник
1900 р., 29 січня —
створення у Харкові першої на Наддніпрянщині укр. політ. о-ції — РУП, яку
заснували Дмитро Антонович, Левко Мацієвич, Михайло Русов та ін.
1900 р., 26 лютого —
виголошення М. Міхновським на Шевченківському святі в Харкові програми укр.
нац.-визв. руху, згодом видана у Львові окремою брошурою під назвою «Самостійна
Україна».
1900-1903 рр. —
екон. криза в Україні.
1902 р., початок —
створення М. Міхновським УНП, яка ставила за мету добитися незалежної України.
1902 р.,
березень-квітень — масові сел. виступи під
впливом агітації РУП у Полтавській і Харківській губ.
1903 р., 1 липня -
14 серпня — заг. страйк в Україні та на півдні Росії,
активну участь в якому брали робітники укр. підприємств.
1903 р., 20-31
серпня — урочистості в Полтаві з нагоди відкриття
пам’ятника Іванові Котляревському (скульптор Леонід Позен), у яких взяли участь
майже всі найвидатніші діячі укр. к-ри.
1904 р., вересень —
створення УДП на чолі з Борисом Грінченком, Сергієм Єфремовим, Євгеном
Чикаленком та ін. Наприкінці 1905 р. об’єдналася з УРП в УРДП.
1904 р., жовтень —
заснування УРП шляхом розколу УДП, з кінця 1905 р. — знову об’єдналися в одну
партію під назвою УРДП.
1904 р., грудень —
вихід з РУП частини членів партії, які під проводом Мар’яна Меленевського
утворили УСДС. 1904 р. — скасування фізичних покарань для селян у Рос. імперії.
1905 р., 9 січня —
розстріл вел. мирної робітничої демонстрації в Петербурзі («Кривава неділя»).
Поч. першої рос. революції (тривала до 3 червня 1907 р.).
1905 р., 14-25
червня — повстання на броненосці «Потьомкін», яке
очолили Григорій Вакуленчук (загинув на початку) та Опанас Матюшенко. Спроба
разом з робітниками захопити владу в Одесі. Зрештою корабель здався рум.
властям у Констанці.
1905 р., початок
жовтня — виникнення у Катеринославі першої в Україні
ради робітничих депутатів.
1905 р., 7 жовтня —
початок Всеросійського жовтневого політ. страйку, в якому брали активну участь
120 тис. робітників з укр. пром. центрів.
Відкриття в Катеринославі т-ва «Просвіта».
1905 р., 17 жовтня —
у зв’язку зі страйком підписання імператором маніфесту «Про удосконалення
державного порядку», яким проголошувалися громадянські свободи в Російській
імперії.
1905 р., 30 жовтня —
відкриття в Одесі «Просвіти».
1905 р., 11-16
листопада — невдале повстання на крейсері «Очаків» та
інших кораблях Чорноморського флоту, яке очолював лейтенант Петро Шмідт.
1905 р., 12
листопада — зусиллями родини Шеметів вийшло в світ перше
число газети «Хлібороб», перше україномовне періодичне друковане видання в
Наддніпрянській Україні.
1905 р., 18
листопада — невдалий збройний виступ саперів під
керівництвом Б. Жаданівського в Києві.
1905 р., 24
листопада — видання тимчасових правил про друк, які
дозволяли видання періодичної преси мовами народів Рос. імперії. Ліквідація
попередньої цензури. Дозвіл створення культ.-осв. Нац. т-в і відкриття нац.
театрів.
1905 р., грудень —
невдалі збройні повстання у містах України (Катеринослав, Дебальцеве,
Олександрівськ, Харків, Горлівка та інші).
Другий з’їзд РУП, на якому партія отримала назву УСДРП
(лідери Микола Порш, Володимир Винниченко).
1905 р., 31 грудня —
видання коштом Є. Чикаленка першого числа щоденної україномовної газети «Громадська
думка». Вийшов 21 випуск. Заборонена 18 серпня 1906 р., згодом виходила під
назвою «Рада».
1906, квітень -
1907, червень — діяльність укр. парламентської громади в І (27
квітня - 8 липня 1906 р.) та II (20 лютого - 3 червня 1907 р.) Держ. думах, очолював
Ілля Шраг. Належало відповідно 45 і 47 депутатів (у II Думі називалася Трудова
громада).
1906 р., травень —
офіційне розпорядження про скасування обмежень проти укр. мови, запроваджених
Емським указом.
1906 р., 9
листопада — указ імператорського уряду про вільне
виділення селян з общини, який започаткував столипінську аграрну реформу.
1907 р., 3 червня —
публікація імператорського маніфесту про розпуск II Державної думи. Зміна
виборчого закону, порушення імператором засад «Маніфесту 17 жовтня». Держ.
переворот, поразка і закінчення революції 1905-1907 рр.
1908 р., початок —
заснування ТУП, з червня 1917 р. — УПСФ, лідери — С. Єфремов, Є. Чикаленко, М.
Грушевський. Центральний орган — газета «Рада».
1910 р., 20 січня —
столипінським циркуляром заборонена реєстрація «чужородних» товариств і
видавництв, у тому числі українських.
1910 р. —
найбільше піднесення кооп. руху в Україні.
1911-1913 рр. —
«справа Бейліса». Фальшована антисемітська справа. Суд розпочався 11 жовтня
1913 р. і виправдав Менделя Бейліса.
1911 р., 1 вересня —
у Києві есером Дмитром Богровим вчинено замах на прем’єр-міністра Петра
Столипіна, який помер від ран 5 вересня.
1912 р., 26 жовтня —
перший у післяреволюційні роки масовий виступ українців під час похорону М.
Лисенка.
1913 р. —
утворення Холмської губ.
1914 р.,
лютий-березень — масовий рух протесту
проти заборони царським урядом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка.
Урочисте відзначення в Україні та поза її межами ювілею Кобзаря.
Опрацювати
персоналії
Вакуленчук Григорій (1877
- 14.06.1905, побл. Одеси) — матрос Чорноморського флоту. Належав до РСДРП з
1903. Один з організаторів повстання на броненосці «Потьомкін». Убитий на поч.
повстання.
Винниченко
Володимир (26.07(7.08). 1880, за ін. даними 28.07,
Єлисаветград Херсонської губ., нині Кіровоград - 6.03.1951, Мужен, побл. Канн,
південь Франції) — видатний гром.-політ. і держ. діяч, визначний письменник.
Екстерном склав іспити за юрид. ф-т Київського ун-ту, під час навчання займався
рев. діяльністю, був арештований. 1906-1914 змушений періодично жити в
еміграції. Один із засновників РУП, лідер УСДРП.
Єфремов Сергій (18.10.1876,
с. Пальчик Звенигородського пов. Київської губ., нині Катеринопільського р-ну
Черкаської обл. - 10.03.(за ін. даними 31.03) 1939, Вологда, РФ) — визначний
гром.-політ. і держ. діяч, літ. критик, історик л-ри. Закінчив юрид. ф-т
Київського ун-ту (1901). Був членом і одним з лідерів УРП, УРДП, ТУП.
Липинський
В’ячеслав (5.04.1882, с. Затурці Володимир-Волинського
пов. Волинської губ., нині смт Локачинського р-ну Волинської обл. - 14.06.1931,
санаторій Вінервальд, побл. Відня, Австрія, похований у Затурцях) — видатний
історик, публіцист, гром.-політ. діяч, філософ. Навчався агрономії, філософії
та історії у Ягеллонському (Краків, тоді Австро-Угорщина, тепер Польща) і
Женевському (Швейцарія) ун-тах. Дійсний член НТШ (з 1914). У червні 1917 взяв
участь у формуванні УХДП, написав її програму, осн. положення якої передбачали
створення незалежної Укр. держави і збереження приватної власносте на землю. Л.
1918-1919 був послом України в Австрії, залишився там в еміграції, мешкав також
у Німеччині. 1930 організував Союз укр. хліборобів-державників, ставши гол. ідеологом
і лідером гетьманського руху, конфлікт з гетьманом П. Скоропадським призвів до
розпуску Союзу. Автор іст. і публіц. праць: «Данило Братковський» (1909),
«Україна на переломі 1657-1669» (1920), «Листи до братів-хліборобів» (1925) та
ін. Л. стверджував, що ідею створення самостійної Укр. держави може реалізувати
лише весь народ під проводом «хліборобської верстви», а забезпечити єдність
укр. руху мала легітимна фігура укр. монарха, на його думку, спадкова монархія
була б найкращою формою політ. устрою України. Став ідеологом укр.
консерватизму. Хоч Л. був принциповим критиком демократії, його ідеологія
спричинилася до утвердження ліберально-демократичних цінностей і подолання
тоталітарних тенденцій в укр. політ. думці XX ст.
Матюшенко Панас (Опанас;
14.05.1879, с. Дергачі, тепер районний центр Харківської обл. — 2.11.1907,
Севастополь) — учасник рев. подій. З 1900 служив на кораблях Чорноморського
флоту. У червні 1905 закликав матросів броненосця «Потьомкін» до збройного
повстання, 14-26.06.1905 очолював суднову комісію. Після невдачі повстання
емігрував, 1907 нелегально повернувся, 16.07.1907 заарештований у Миколаєві. За
вироком військово-морського суду повішений.
Микола II Романов (Ніколай
II; Микола Олександрович Романов; 18.05.1868, Петербург - 17.07.1918,
Єкатеринбург, нині РФ) — ост. рос. імператор. 1894 посів рос. престол після
смерті Олександра III. Події першої рос. революції змусили Н. II Р. провести
обмежені конституційні реформи. 23.08.1915 зайняв пост Верховного
головнокомандувача рос. армії. Н. II Р. під тиском Лютневої революції
2(15).03.1917 зрікся престолу, перебував під домашнім арештом. Розстріляний
більшовиками з членами родини.
Міхновський Микола (31.03.1873,
с. Турівка Прилуцького пов. Полтавської губ., нині Корюківського р-ну Чернігівської
обл. - 23.05., за ін. даними — 3.05.1924, Київ) — видатний гром.-політ. діяч,
ідеолог держ. незалежності України, основоположник і перший ідеолог укр.
націоналізму. Закінчив юрид. ф-т Київського ун-ту, працював адвокатом у
Харкові. 1891 був серед організаторів Братства тарасівців. 1900 на замовлення
керівництва РУП написав програму, видану в Львові під назвою «Самостійна
Україна», 1902 — ініціатор створення УНП, члени якої боролися за незалежність
України. У статтях і відозвах «Робітнича справа в програмі УНП» (1902), «Десять
заповідей» (1903), «Справа української інтелігенції в УНП» М. виклав основні
теоретичні засади укр. націоналізму. 1909-1914 керував роботою
національно-патріотичної о-ції «Третє товариство взаємного кредиту», редагував
укр. видання. Під час Першої св. війни М. був мобілізований до рос. армії.
Столипін Пьотр (Петро;
17.04.1862, Дрезден, Німеччина - 18.09.1911, Київ) — рос. держ. діяч. Закінчив
природничий ф-т Петербурзького ун-ту (1884). У квітні 1906 призначений
міністром внутр. справ, у липні 1906 — головою Ради Міністрів. Швидка кар’єра
С. пов’язана з його ораторськими здібностями, численними виступами в Думі («Вам
потрібні великі потрясіння, нам потрібна велика держава»), проектами
реформування країни. 9.11.1906 розпочав аграрну реформу. 3.06.1907 розпустив II
Держ. думу, опублікував новий виборчий закон, який забезпечив перевагу в III
Думі великих землевласників і підприємців. Відзначався крайніми шовіністичними
поглядами, активний захисник царського самодержавства. С. проводив
антиукраїнську політику, у січні 1910 заборонив створення нац. т-в, клубів,
видання рідною мовою преси, що призвело до закриття низки «Просвіт», припинення
видання укр. газет, заборонив вшанування пам’яті Т. Шевченка тощо. Був убитий у
Київському оперному театрі агентом охранки есером Д. Богровим.
Чикаленко Євген (21.12.1861,
с. Перешори Херсонської губ., нині Ананьївського р-ну Одеської обл. -
20.06.1929, Прага) — видатний гром. і політ. діяч, меценат, теоретик і практик
сільського господарства. Навчався на природничому ф-ті Харківського ун-ту, 1884
за участь в укр. нац. русі на 5 років засланий у рідне село. 1894 переїхав до
Одеси, 1900 — у Київ. Належав до Громади, УДП (з 1904), УРДП (з 1905), ТУП (з
1908). Ч. був видавцем щоденних укр. газет «Громадська думка» (1906), «Рада»
(1906-1914), фінансував багатьох укр. письменників і науковців, виділив 25 тис.
рублів на будівництво студентського гуртожитку в Львові тощо. У роки Першої св.
війни зазнав переслідувань з боку властей. Член УЦР, був в опозиції до її соц.
курсу. З 1919 Ч. — на еміграції в Австрії та Чехо-Словаччині. Очолював
термінологічну комісію при Укр. госп. академії в Подєбрадах. Ч. — автор «Розмов
про сільське господарство», «Розмови про мову», «Спогадів» (1925-1926),
«Щоденника 1917-1919» (1931) та ін.
Шмідт Петро (17.02.1867,
Одеса - 19.03.1906, о. Березань) — учасник рев. руху. Лейтенант Чорноморського
флоту, з жовтня 1905 — у відставці. Ш. був членом Севастопольської ради. Очолив
повстання на крейсері «Очаків» (11.11-16.11.1905). Після придушення разом з
трьома матросами-помічниками розстріляний.
Шраг Ілля (23.08.1847,
Седнів Чернігівської губ., нині Чернігівського р-ну Чернігівської обл. -
11.04.1919, Чернігів) — відомий гром. і політ. діяч, адвокат. Походив з родини
лікаря, німця за національністю, і українки. Навчався на мед. і юрид. ф-тах
Петербурзького ун-ту (1865-1869), захистив кандидатську дисертацію у Київському
ун-ті. Під впливом О. Кониського і В. Антоновича Ш. приєднався до укр. нац.
руху. З 1897 належав до Загальної укр. безпартійної дем. о-ції, очолював її
чернігівську громаду, з 1905 — до УРДП, з 1908 — до ТУП, з 1917 — до УПСФ. 1906
обраний депутатом І Держ. думи, керував Укр. парламентською громадою. Член УЦР.
Випішіть
до словника терміни та поняття (коротко)
Антисемітизм (від
гр. «протилежність, протидія, ворожість» і назви мовної родини, до якої
належать євреї) — одна з форм нац. та реліг. нетерпимості, вороже ставлення до
євреїв, одна з форм шовінізму.
Відруб —
надання кожному селянинові права вимагати виділення йому землі в одному масиві
згідно з пунктами столипінської аграрної реформи (з 1906).
«Громадська думка» —
перша щоденна гром.-політ. газета укр. мовою у підросійській Україні. Виходила
з поч. 1906 у Києві. Заснована Євгеном Чикаленком, Володимиром Симиренком і
Володимиром Леонтовичем. У газеті працювали Федір Матушевський, Сергій Єфремов,
Володимир Дурдуківський, Борис і Марія Грінченки. 1 серпня 1906 «Г. д.» було
закрито. 15 вересня 1906 видання газети було продовжено під назвою «Рада».
Депресія (від
лат. «придушення, пригнічення») — фаза екон. розвитку, що настає після кризи
надвиробництва; характеризується припиненням спаду і застоєм у господарстві,
недовантаженням підприємств, безробіттям, млявою торгівлею.
Економічна криза (від
гр. «відання домашнім господарством» і «вихід, закінчення») - занепад,
загострення госп. суперечностей, складний стан в економіці, надвиробництво
товарів порівняно з попитом на них, скорочення виробництва, зростання
безробіття, зниження життєвого рівня народу.
Імперіалізм (від
лат. «влада, панування») — політика чи практика поширення впливу чи контролю
однієї держави на ін., слабші чи менш розвинуті. У період після Другої світ.
війни можна говорити про феномен «нео-імперіалізму», властивого розвиненим
країнам, серед них США і СРСР, які значною мірою і за допомогою різних засобів
контролювали розвиток «третього світу». На поч. XXI ст. Росія імперіалістичними
засобами намагається відновити контроль над країнами, що утворилися після
розвалу СРСР, зокрема Україною.
Концентрація
виробництва (від лат. «об’єднання, спільність, сумісність» і
«середина» та укр. «виробництво») — зосередження виробництва в одному місці: на
певній площі, в певному p-ні; укрупнення виробництва, зосередження його на вел.
підприємствах.
Криза (від
гр. «вихід, закінчення») — складний загострений стан, різкий злам або занепад,
наприклад, к. аграрна — розлад сільськогосподарського виробництва.
Монополія (від
гр. «сам продаю») — зосередження будь-чого в розпорядженні держави, однієї
о-ції, фірми, особи тощо, переносно — виняткове право на щось; об’єднання
підприємств певної галузі чи місцевості, які регулювали обсяг виробництва,
розподіляли ринки збуту продукції, встановлювали ціни, закривали неприбуткові
фабрики та заводи.
Націоналізм (від
лат. «народ») — у широкому розумінні слова рух, ідеологія, який проголошує
націю однією з найвищих цінностей, вважає, що нація повинна бути вільною і
становити окреме політ. тіло (автономію або самостійну державу). Як масове й
загальнопоширене явище характерний для новітніх часів. В укр. нац. русі XX ст.
утвердження н. пов’язане з ідеологією та діяльністю М. Міхновського, Д.
Донцова, ОУН. У період загострення сусп. б-би н. сприймається як такий, що
відповідає природі людини й с-ва, виражає важливі умови їх буття. Не доведений
до патологічних форм н. задовольняє здорову потребу людини й с-ва у нац.
самосвідомості як важливій складовій самоідентифікації в історії. Нині н. залишається
поширеним явищем у св. іст. розвитку.
Політичний страйк (від
гр. «держ. чи сусп. справи» і англ. «страйк») — одна з форм політ. б-би,
одночасна колективна відмова робітників і службовців від праці з пред’явленням
урядові політ. вимог.
Профспілки (професійні
спілки) — органи, які брали на себе функції захисту
інтересів робітників перед підприємцями.
Ради робітничих
депутатів — органи робітничої влади, які складалися з
представників заводів і фабрик, почали виникати у часи піднесення революції
1905-1907, масові позапартійні об’єднання громадян, які намагалися бути
своєрідними органами робітничої влади.
Революційна
українська партія (РУП) — перша укр.
політ. партія у Наддніпрянській Україні. Створена 11 лютого 1900 у Харкові як
підпільна політ. о-ція. Засновниками партії були члени Харківської студентської
громади Дмитро Антонович, Левко Мацієвич, Панас Андрієвський та ін. Першу
програму о-ції, в якій проголошувалася ідея політ. самостійності України,
написав Микола Міхновський, але вже 1902 він та інші націонал-радикали вийшли з
партії та створили УНП. У січні 1904 від РУП відокремилася Укр. соц. партія на
чолі з Богданом Ярошевським (приєдналася 1903). У травні 1904 Мар’ян
Меленевський, Олександр Скоропис-Йолтуховський та ін. вийшли з партії, створили
УСДС, яка стала складовою частиною РСДРП. Більшість членів РУП підтримали
позицію Миколи Порша, Володимира Винниченка, які стояли на засадах націоналізму
і самостійності України. У грудні 1905 відбувся ост. з’їзд партії, на якому
проголошено про заснування УСДРП. РУП мала значний вплив серед селянства,
видавала пресу і пропагандистські матеріали.
Синдикат (від
гр. слова «спільний») — одна з форм монополій, об’єднання самостійних
підприємств з метою регулювання ринку певного товару, підтримання високого рівня
цін і одержання надприбутку, найпоширеніша форма монополій у початковий період
їхнього існування.
«Справа Бейліса» -
суд. процес у Києві (вересень-жовтень 1913 р.) проти єврея М. Бейліса,
звинуваченого в убивстві з ритуальною метою християнського хлопчика.
Арештований у 1911 р. підсудний був виправданий. «С. Б.» мала всеросійський і
міжнародний резонанс, на захист виступило чимало діячів к-ри.
Страйк (від
англійського «страйк») — одночасна колективна відмова робітників і службовців
від праці з пред’явленням підприємцям чи урядові екон. і політ. вимог.
Товариство
українських поступовців (ТУП) — нелегальна
міжпартійна гром.-політ. о-ція, що діяла у Наддніпрянській Україні 1908-1917.
Створена на поч. 1908 за ініціативою членів УДРП для координації діяльності
укр. нац. руху у період наростання реакції в Рос. імперії. Керівним органом ТУП
була Рада, яка перебувала у Києві. Осередки о-ції — «громади ТУП» діяли по всій
Україні (бл. 60), а також у Петербурзі та Москві. Напередодні Першої св. війни
до Ради ТУП входили Євген Чикаленко, Сергій Єфремов, Дмитро Дорошенко, Федір
Матушевський та ін. Під час Першої св. війни ТУП зайняло нейтральну позицію.
Трест (від
англ. «довіра») — одна з форм монополій, коли всі об’єднані підприємства
втрачають свою комерційну й виробничу самостійність і підпорядковуються єдиному
управлінню.
Третьочервнева
монархія — режим, який установився в Рос. імперії після
подій 3 червня 1907, які вважають держ. переворотом (розпуск II Держ. думи, що
було топтанням «Осн. законів Рос. імперії», які передбачали при схваленні
подібних рішень активну участь Думи).
Українська
демократично-радикальна партія (УДРП) — партія
ліберально-демократичного спрямування, створена наприкінці 1905 у Києві
внаслідок об’єднання УДП і УРП. До керівного органу УДРГІ — Ради партії —
увійшли Борис Грінченко, Сергій Єфремов, Модест Левицький, Федір Матушевський,
Євген Чикаленко. Первинними осередками партії стали громади. Програма партії
побудована на принципах парламентаризму і федералізму, автономна Україна
повинна була управлятися виборною Укр. нар. радою (соймом), у програмі також
зазначалося, що соц. лад, до якого рухається людство, найкраще забезпечить
інтереси громадян. УДРП мала своїх депутатів у І і II Державних думах (Ілля
Шраг, Володимир Шемет, Павло Чижевський, Олександр В’язлов). Її офіційним
органом була газета «Громадська думка», яку згодом змінила «Рада». На поч. 1908
УДРП розпалася, а її члени утворили ТУП.
Українська народна
партія (УНП) — перша укр. партія самостійницького напряму в
Наддніпрянській Україні. Заснована Миколою Міхновським 1902, об’єднала
прихильників націоналізму, ідеї незалежної Укр. держави. Програмні засади УНП
викладені у брошурі Миколи Міхновського «Самостійна Україна». Осн. засобами
досягнення поставленої мети — здобуття незалежної України — партія вважала
страйки та збройне повстання. Після перемоги передбачалося встановлення
самостійної дем. республіки. Після 1907 діяльністьУНП занепала і не мала
систематичного характеру. У грудні 1917 члени УНП створили УПСС.
Українська
соціал-демократична робітнича партія (УСДРП, популярна назва — есдеки) —
політ. партія, що утворилася у грудні 1905 з РУП. Визнавала марксистську
ідеологію, складалася з інтелігенції, частково з робітників і селян.
Підкреслюючи нац. питання і домагаючись автономії України, УСДРП вела свою
діяльність незалежно від рос. есдеків. Провідними діячами партії були:
Володимир Винниченко, Дмитро Антонович, Симон Петлюра, Микола Порш та ін. За
УЦР партія взяла на себе осн. тягар виконавчої влади (уряди Володимира
Винниченка). За Гетьманату перебувала в опозиції, брала участь у підготовці
антигетьманського повстання і формуванні Директорії, яку очолював Володимир
Винниченко, а згодом — Симон Петлюра. 1918—1920 члени УСДРП Володимир
Чехівський, Борис Мартос, Ісаак Мазепа очолювали Раду Нар. Міністрів УНР. У
січні 1919 партія розкололася на дві фракції: праву — «офіційну
соціал-демократичну» і ліву — «незалежну».
«Хлібороб» —
перша газета укр. мовою у Наддніпрянській Україні. Виходила у Лубнах (нині
Полтавської обл.) з 25 листопада до початку грудня 1905 без дозволу влади на
кошти укр. громади міста. Фактичним редактором був Володимир Шемет. Газета мала
самостійницьку, націонал-радикальну орієнтацію. Наклад «X.» становив 5 тис.
примірників. Видання закрите у грудні 1905 за розпорядженням рос. уряду.
Хутір —
невеликий населений пункт, часом одна-дві хати, з господарствами на деякій
відстані від міст і сіл.
Чорносотенці —
члени російських шовіністичних організацій, «чорних сотень», збройних загонів
декласованих елементів, організованих владою для б-би з нац. і рев. рухом.
1. https://www.youtube.com/watch?v=gVGsdBszL7w&list=PLv6ufBUWdRi3a99-jLH5Z5adiwYVv16jD&index=34
2. https://www.youtube.com/watch?v=ygwv0pfleI0&list=PLv6ufBUWdRi3a99-jLH5Z5adiwYVv16jD&index=36
3. https://learningapps.org/1700003
4. https://learningapps.org/6545801
Комментариев нет:
Отправить комментарий